Що відбувається в церкві, коли приходить оновлення? (+вiдео)

Коли ми думаємо про оновлення церкви, ми задаємо собі запитання: як воно може виглядати? Озираючись на останніх двадцять років служіння в нових умовах, ми продовжуємо вести дискусію і задавати питання: ми пережили пробудження чи ні? Воно вже в минулому чи Бог може дати його в майбутньому. Я пам’ятаю, років 10 тому назад, одна з моїх перших поїздок в Англію, і на великій конференції мене попросили розказати, що відбувається в Україні. Тоді легко було розказувати, тому що ви пам’ятаєте ті благословенні часи, коли Бог дійсно багато робив через наші церкви. Я говорив про те, що дійсно в Україні відбувається пробудження. Під час обіду до мене підійшов один брат і запропонував пройтися до океану. Ми з ним йшли, розмовляли, він задавав мені запитання, детальні питання про те, що відбувається і після того, дістав із своєї сумки книжку і сказав: знаєш, тема пробудження мені дуже цікава. Це моя книжка про пробудження. Мене звати Браїн Єдвардс. Книжка називалась «Люди, напоєні Богом». Ця книжка допомогла мені по іншому подивитися на біблійні історії, на те, що Бог в історії народу ізраїльської церкви робив, коли посилав пробудження. В цій книжці автор дає цікаве визначення пробудження чи оновлення, яке проходить в церкві. Він пише: «Правдиве пробудження, ініційоване Святим Духом, це значний ріст якості духовного життя великої кількості дітей Божих, який супроводжується глибоким усвідомленням Божої присутності, інтенсивністю молитви і прославлення, глибоким усвідомленням власної гріховності і спрагою святості, вражаючою ефективністю в благовісті і спасінні багатьох невіруючих.» І потім він продовжує: «Таке пробудження може спричинити тільки Сам Бог.»

 Головні його елементи: правдиве пробудження ініційоване Святим Духом – це значний ріст якості духовного життя великої кількості дітей Божих, який супроводжується глибоким усвідомленням Божої присутності, інтенсивністю молитви і прославлення, глибоким усвідомленням власної гріховності і спрагою святості, вражаючою ефективністю в благовісті і спасінні багатьох невіруючих.

 Іншими словами, мова йде про те, що в світі може змінюватися щось тільки тоді, коли відбуваються зміни в церкві. Наш успіх служіння починається тоді, коли оновлення і пробудження приходить в церкву. До наших часів дійшла відома молитва Евена Робертса. Він звертався до Бога і казав: Господи, підкори Собі церкву і спаси світ. І тому, коли ми говоримо про місце церкви в сучасному світі, про успіхи в благовісті, про те, як церква може впливати на цей світ, як церква може приводити до Бога нових людей, ми повинні нагадувати собі: все починається з того, що церква підкорюється Богу. Я хотів би, роздумуючи над цим питанням, - що відбувається в церкві, коли приходить духовне оновлення,- подивитися на одну історію Старого Заповіту. Історія, яка показує одне з пробуджень, які були ініційовані Богом. Що спричинило це пробудження, які були його наслідки, які результати? Історія пробудження в часи царя Єзекії. В українській Біблії це «друга книга Хронік,» починаючи з 29 розділу і далі. В російській Біблії це «2 книга Паралипоменон». Історія починається так: Єзекія зацарював у віці 25 літ, а 29 літ царював він в Єрусалимі. Ім’я його матері Авія, дочка Захарії. І робив він угодне в Господніх очах, як усе, що робив його батько Давид. Єзекія стає царем у дуже непростий час в духовному сенсі, в політичному сенсі, в економічному, моральному сенсі. Народ був розбалансований. І ось йому 25 років, він молодий, він стає царем і йому потрібно визначитися зі своїми пріоритетами: що він буде робити з владою, яка йому дана? Що він може зробити для того, щоб радикально змінити щось в житті його народу, тому що те, що відбулося не влаштовувало нікого? Єзекія робить свій вибір. На перше місце він ставить повернення Бога на головне місце в житті народу. Перше, що зробив Єзекія, ставши царем, в перший рік він вирішив оновити дім Божий – храм, і відновити богослужіння. Це був цікавий вибір. Якщо ви пам’ятаєте його історію, ви можете згадати, що в сім’ї, якій народився майбутній цар Єзекія, була дуже важка духовна атмосфера. Не було нічого, щоб могло сформувати його як молодого благочестивого царя, не було нікого, хто міг би підказати йому, як правильно служити Богу. Все було проти Єзекії. Але власне тому, що все було проти Єзекії, нас вражає правильність його мислення, як вірно він виставив свої пріорітети, як правильно він почав з головного. Його прадід Узія, коли він мав успіх в своїй царській владі, вирішив розширити свою владу і на священнодії. Коли він ввійшов у храм і вирішив сам там кадити. Священики попереджували його, що йому не варто цього робити, тому що це проти Бога. Але що може бути проти, якщо цар хоче - успішний цар, в якого є влада. Він вирішив ще й покадити Богові. Хто може йому завадити? Йому дійсно ніхто не завадив, але Бог втрутився в ситуацію. В ту ж мить, як він підняв руку, його покрила проказа. Його вивели з храму. Після цього він боявся храму. Він більше ніколи туди не повертався. Його дід Йотам старався жити по заповідях Божих, але Біблія говорить, що не дивлячись на те, що він намагався робити все правильно в Божих очах, він боявся заходити в храм. Він пам ’ ятав історію свого батька, і та історія справила на нього таке враження, що він вирішив в храм взагалі не заходити. Таке враження, що пройшло все життя цього царя, а він ніколи не був у Божому домі. Що відбувається в народі, коли цар ніколи не ходить у дім Божий? Відповідно і більшість людей забуває ходити у дім Божий. Батько Єзекії Ахаз взагалі закрив Божий храм, і він мстився Богові, знущаючись над Його домом за всі свої невдачі. Він був нечестивою людиною. Йому здавалося, що боги Дамаску і боги інших народів робили більше для тих народів, аніж Бог, який був Богом Ізраїлю. І кожен раз, коли він зазнавав невдачі, він впадав в лють і свою лють виливав на Божий храм. Дійшло до того, що він його занечистив, потім закрив двері, забив їх цвяхами, сам не ходив і іншим забороняв. І по всьому Єрусалимі він поставив ідолів і на всякому місці поклонявся різним богам. Він знав, що є Живий Бог. Але він вважав що це Бог безсильний. І оскільки боги інших народів не давали йому того, що він хотів, він лютував. Його життя було суцільною невдачею. Але замість того, щоб покаятися і навернутися до Бога, він мстив Богові, знущаючись над всім видимим, що нагадувало про присутність Божу в народі. Отакий прадід, такий дід, такий і батько. Це – сім ’ я. Єзекія у четвертому поколінні. День похорон його батька був просто жахом. Це був перший випадок, коли ізраїльського царя поховали в Єрусалимі, але вирішили не вносити до гробниць ізраїльських царів. Всі розуміли, що він був негідний. В день похоронів ніхто не говорив про славу царя, про те, що він зробив. Всі мовчки намагалися пройти мимо і чекали, щоб цей день закінчився як найшвидше. Це був одним з самих сумних днів ізраїльського народу. І власне в цей день молодий Єзекія вступає на престол. І перше, що він вирішує зробити, відновити храм, відновити богослужіння.

Це хороший приклад для нас. Щоб не відбувалося, все починається з Божого дому, все починається з церкви. Коли Бог хотів відкрити Себе, відкрити Свою таємницю, через кого він її відкрив? Через Христа. Таємниця Бога – це Христос. Таємниця Христа – Його церква. Церква гідна того, щоб віддати їй належне, щоб поставити її на саме перше місце в житті, в свідомості, служінні. Церква гідна того, щоб виправити все, що там не так. Бог, Голова цієї церкви, гідний того, щоб Йому поклонятися. Ось тому ми так багато говоримо на конференціях, на наших зустрічах про церкву. Тому що церква – це зосередження всіх Божих задумів, всіх Божих планів. Саме важливіше, що сьогодні в світі робиться Богом, робиться в церкві і через церкву. В нас є спокуса дивитися навколо себе і бачити щось величніше, багатіше, славніше, сильніше. Але ця спокуса пов ’ язана не з тим, що Бог не діє в церкві. Ця спокуса пов ’ язана з тою, що царство Боже, про яке говорив Христос, яке частково відкривається в церкві, воно відкривається непримітним способом. Воно не приходить явно, воно діє поступово. Але сила Божа, яка може діяти в церкві, не зменшилася. Христос залишається Головою церкви. Якщо ми звернемо всі свої погляди на те, щоб переживати, молитися і вкладати частинку своєї душі, своєї праці і свого служіння в те, щоби помісна церква Христова процвітала, з цього починається благословення і оновлення.

Коли ми читаємо далі історію молодого царя Єзекії, ми бачимо його внутрішні цінності, ми бачимо його серце. Біблія говорить: і робив він угодне в Господніх очах, як усе, що робив був його батько Давид. Ви зауважили, я не спроста згадав ім ’ я його прадіда, потім діда, і потім батька. Коли Єзекія оглядався на свою лінію, на свого батька, діда, прадіда, він не мав про що згадати добре. В нього не було згадок, що йому хтось щось добре передав, чомусь навчив. Як часто ми дивимось навколо себе і жаліємося, що перед нами все було погано і тому ми не можемо також працювати, що ніхто нас не навчив, ніхто не передав нам свій досвід, ніхто не поміг нам в служінні, ніхто не підставив плече, ніхто вчасно нас не розрадив, не поміг, не взяв за руку чи підставив щось нам. Якщо ви так жалієтеся, подивіться на Єзекію. В його сім ’ ї не було на кого покластися. Але диво, яке творить Господь в душі цього молодого царя, він каже: батько для мене – не приклад. Дід не поганий був, але, на жаль, не перед мені нічого з духовного насліддя. Прадід мій був страшною людиною. А може я подивлюся глибше в нашу царську генеалогію. Може там є хтось, на кого я можу рівнятися, в кого навчитися? І він знайшов таку людину – Давида. І він назвав його своїм батьком. Між часом, коли жив Давид, і часом, коли жив Єзекія, пройшло сотні років, але це не завадило молодому цареві зорієнтувати своє серце на царя Давида. Він знайшов для себе приклад для того, щоб наслідувати, щоб вчитися як жити, як будувати відносини з Богом, як вирішувати проблеми, як ходити перед Богом. Він знайшов цей приклад і він мав силу. Давид для Єзекії - це Христос для кожного з нас.

У нас славетна історія, у нас славетні попередники і ми радіємо, і дякуємо Богові за них, згадуємо їх, але де би ми не жили, хто би не був перед нами, слава чи безслав ’ я, в нас всіх є Христос. І коли ми звертаємося до Нього, тоді серце наше зміцнюється, Він єдиний приклад для нашого наслідування. Він до сих пір живе в кожній людині, Він – служитель. Ми часто говоримо, що наше пастирське служіння – це не служіння пастора, це служіння Христа через пастора. Христос продовжує Свою справу, тому ми служимо. І тому, якщо ми орієнтуємося на Нього, в нас правильні духовні цінності, в нас правильна позиція серця, у нас є основа в житті – Христос. Як важливо про нього не забути. Як важливо не загубити Його в усіх методах, планах, підходах, дискусіях… В колоській церкві було багато проблем, багато переживань, вони не були зміцнені в вірі, вони хиталися, захоплювались то філософією або містицизмом, то законом. І перш аніж апостол Павло звертається до них і говорить про всі ці проблеми, він в першому розділі показує їм масштабність і величність Христа не просто як Бога, який став людиною. Він відкриває космічний, вселенський масштаб Христа і він пише, що Бог Отець вчинив нас достойними участі у спадщині святих у світлі, визволив нас із влади темряви і переставив нас до царства Свого улюбленого Сина. І дальше він пише, що ми маємо в Ньому, хто Христос для нас. Коли він каже, «…в Якім маємо викуплення і прощення гріхів…», наше минуле вирішується Христом. Він є образ невидимого Бога, Він сам Бог, роджений перше усякого творива, бо то Ним створено все на небі і на землі, видиме і невидиме, чи то престол, чи то господства, чи то влада, чи то начальство. Усе через Нього і для Нього створено. Ось він Всесвіт, ось Він Бог, ось Христос. Все для Нього, все через Нього. І цей Христос – це наш Господь. В Його царство ввів нас Бог. Він голова тіла - церкви, Він початок, Первороджений з мертвих, бо угодно було, щоб в Ньому перебувала вся повнота і щоб Ним поєднати Собою все, примиривши кров ’ ю Христа і через Нього чи то земне, чи то небесне. Апостол Павло з кожним реченням, з кожною новою фразою показує величність Христа для того, щоб колосяни, а тепер і ми, відчували це захоплення, щоб ми настільки бачили Христа, щоб нам більше ніхто і нічого не міг стати поруч. Щоб ми бачили, що ми в Ньому. З 26 вірша апостол Павло пише про таємницю, яка була захована від віків і поколінь, а тепер виявлена святим Його, виявлена нам, що їм Бог захотів показати, яке багатство слави тієї таємниці між поганими, а вона – Христос в вас надія слави. Хто нам ще потрібен? На кого нам показувати пальцем, кого критикувати, на кого жалітися? Які здібності, які таланти, які зірки потрібні в церкві? В нас є Христос. І Він все і у всьому, і Він над всіма, і Він через всіх. І все, що нам потрібно, в першу чергу, щоб наше серце зміцнялося благодаттю Христовою, щоб ми укорінювалися в Ньому і щоб Він замешкав в наших серцях вірою і міг проявляти Себе, Свою славу, Свою благодать, Свою любов, багатство Своє через нас, через наше служіння, тому що ми доморядники Божих таємниць. І через проповідь Христа Бог подає спасаючу і будуючу благодать. Так Христос будує Свою церкву. Тому кожному з нас, кожній церкві потрібне оновлене бачення Христа. Ми часто орієнтуємося на потреби людей і намагаємось їм про щось говорити, помагати і т.д. Але якщо серце людини не буде захоплене Христом, то скільки б ми не вирішували їх проблеми сьогодні, завтра в них будуть нові проблеми, і післязавтра нові проблеми, і ми втомимось вирішувати проблеми, ми втомимось мирити людей, ми втомимось зводити людей до купи, ми втомимось вирішувати питання падіння, спокуси людей. Чому це відбувається? Тому що люди не знають достатньо Христа. Наше завдання – знайти для себе духовну точку опори. Я знаю, що ми укорінені в Ісусі Христі, але і нам-служителям потрібно пізнавати Христа все більше і більше. Апостол Павло писав, що для нього це сенс життя, що більше всього він бажає пізнати Христа і найтися в Ньому. Це справжня точка опори, це справжній фундамент. Ось пріорітет царя Єзекії - дім Божий, для нас - церква, ось основна моральна цінність. Єзекія каже, мій батько – Давид, я хочу наслідувати його; сучасний пастор, ми з вами кажемо, для мене Христос – це життя. Він все і у всьому, крім Нього не хочу знати нікого і нічого, хочу пізнавати його все більше і більше, і хочу щоб через це пізнання моє служіння ставало благословенням для церкви. Звідси почалося оновлення. Що далі відбувалось? Коли ми далі дивимось на цю історію, ми бачимо, що зробив Єзекія і що сталося. Перше, що він зробив (29 розділ, 10 вірш) – зібрав людей і сказав: тепер на моєму серці лежить скласти заповіт з Господом і нехай Він відверне від нас жар гніву Свого. Це перше, що робить Єзекія публічно. Все, що було до цього, це його внутрішнє життя, це його роздуми. Тепер він збирає народ Божий, старозавітну церкву, і він каже: перше, що ми повинні зробити – це оновити заповіт з Богом. Від чого всі проблеми в житті християн, в чому корінь всіх негараздів, в чому корінь духовного занепаду, застою чи кризи? Я думаю, що всі проблеми тих, які одного дня вступили в заповіт з Богом, це проблема занедбаного заповіту. Бог залишається вірним Своєму заповіту, тому Його гнів проявляється в житті Божого народу. Божий гнів – це свідчення того, що Бог вірний Своєму заповіту. Коли народ, який вступив в заповіт з Богом, служить Богові вірно, Бог виливає на них Своє милосердя і любов, Бог турбується про них, захищає їх, веде їх. Коли народ відвертається від Бога і починає жити чимось іншим, а не самим Богом, народ, який вступив одного разу в заповіт з Христом, Бог не відвертається, Бог залишається вірним заповіту, тому палає Його гнів. Гнів змінюється на милість тільки тоді, коли відбувається навернення до Бога. До чого ми повинні закликати наших братів і сестер в наших церквах, якщо ми хочемо бачити оновлення? Ми повинні говорити про те, в якому стані знаходиться віра і добре сумління, тому що це те, що ми обіцяли Богові в хрещенні, коли вступали з Ним в заповіт. Ми сповідували свою віру і ми обіцяли Богові служіння в доброму сумлінні. І коли в нас добре сумління, як результат нашої віри, тоді ми живемо під благословенням Господнім і Його керівництвом. Коли ми занедбуємо наше сумління, йдемо на компроміси з нашим сумлінням, коли ми не звертаємо увагу на те, що говорить наше сумління, зупиняючи нас і занурюємося в тілесні пожадливості і в гріх, тоді Бог, який залишається вірним Своєму заповіту, починає судити Свій народ, і замість благословення люди зустрічаються з різноманітними проблемами. Ми про це читаємо кожен раз, коли звершуємо Вечерю Господню, «…тому багато з вас немічні, хворі, і багато помирають.» Чому? Тому що занедбується вірність заповіту людини з Богом. Ми повинні про це говорити. Не тільки хрестити людей і вводити їх в заповіт, але помагати людям зберігати вірність цьому заповіту. Ця вірність заповіту обов ’ язково приведе людину до переосмислення свого життя, до щирого покаяння. Це те, про що ми говорили з вами вчора, коли ми це прикладали до власного серця, до свого життя. Коли ми йдемо шляхом покаяння і оновлення, тоді ми являємось прикладом покаяння і оновлення для інших людей. Але людям потрібен час, коли вони можуть сповідуватися перед Господом, коли вони можуть ставати перед Христом і дивитися, а що говорить їхнє сумління, чи зберігають вони вірність заповіту, чи вони вірні Богові, і якщо ні, потрібно помагати людям проходити через покаяння і оновлення, тому що інакше благословення не прийде. Єзекія кличе священників і каже: дім занедбаний, треба його очистити.

Наступне, що потрібне для оновлення – це очищення. Ми читаємо: « і почали вони першого дня, першого місяця очищати, а восьмого дня того місяця увійшли до Господнього притвору і освятили вони Господній дім за вісім день, шістнадцятого дня першого місяця закінчили». Шістнадцять днів потрібно було виносити сміття та непотріб з храму. Вони працювали там до тих пір, поки не стало чисто. Очищення – це не просто проповідь, яка може налякати членів церкви, яка якось може сколихнути їх сумління на короткий час. Очищення – це процес, і він закінчується тоді, коли з душі люди, з її життя забирається все нечисте. Без цього благословення не повертається. Без цього оновлення не приходить. Що відбувається, коли люди відновлюють заповіт з Богом і коли вони очищають храм свого серця? Починається неймовірне поклоніння. Коли ми дивимося з 27 вірша, як вони почали славити Господа! Уявіть собі, люди які не ходили в храм, двері були закриті, і ось вони збираються. Що вони роблять? Ми читаємо, почався спів Господу та звуки сурм і музичного знаряддя Давида, ізраїльського царя, вони відновили ці інструменти, вони знайшли, вони співали, грали і потім вони приносили жертвоприношення, і після того падали навколішки цар та всі, що були з ним. Таким чином вони сповідували велич Бога і падали перед Ним в благоговінні. І вони хвалили з великою радістю, схилялися і вклонялися до землі. Коли приходить оновлення, ви не можете стримувати людей від щирої хвали Богові, і коли люди починають приносити жертви, то Ія так багато. Вони почали приносити стільки жертв, що священики не встигали знімати з тварин шкіри. Це не просто, коли ми кажемо, чого ми співаємо, а очі такі сумні? Чого люди прийшли на ранкове зібрання, а на вечірнє вже не хочуть? Вони починають нести хвалу свого серця, їм хочеться говорити і свідкувати те, що Бог робить в їхньому житті, їм хочеться сповідуватися. І коли це відбувається, в пасторів не вистачає часу, щоб всіх почути і всіх послухати. Я пам ’ ятаю, на початку цього року я був в Ніаполісі, коли робили там перший молодіжний конгрес, і в кінці дня був заклик до покаяння. В них була така практика, що хто виходить, служитель схиляється на коліна поряд з людиною і молиться з кожним особисто. Я стільки раз схилявся на коліна, що в мене коліна вже почали боліти. І там служителів було 60 або 70, і ми піднімалися з колін і знов хтось приходив, і ми знов схилялись на коліна, ми молилися і просили з людьми прощення, а вони йшли, йшли, йшли… Я подумав, яке благословення. Нам не хватає часу, щоб зі всіма помолитися, нам не хватає часу, щоб всіх послухати, бо люди хочуть щось принести Господу. Вони приносять Йому своє серце, хтось хвалу, хтось подяку, хтось покаяння, але люди хочуть говорити. Ось що відбувається.

Щирість, благоговіння, прояви серця в різноманітності. Це те, що відбувається, коли в церкву приходить оновлення. Це те, про що ми молимося, що ми хочемо бачити - зміни в євангелізації, повернення людей в церкву. В тридцятому розділі першому вірші ми читаємо: і послав Єзекія по всьому Ізраїлю та по Іудеї, також написав листи до країн Єфрема та Манасії, щоб прийшли до Господнього дому в Єрусалимі, щоб справити Пасху для Господа ізраїлевого Бога. Коли вони пережили таке благословення, їм зразу захотілося цим благословенням поділитися з іншими людьми. Що робить цар? Він не чекає, поки інформація розійдеться, він пише листи, він копіює їх і по всіх краях відправляє своїх гінців, щоб вони йшли і кругом говорили: приходьте в дім Божий, Боже благословення зливається! Не живіть без благословення Божого! І ці люди казали, цар кличе всіх до Єрусалиму, тому що Бог почав нас знову благословляти. Це було не просто. Біблійне тексти розказують, що багато людей просто насміхалися над ними. Вони вже забули, що таке храм, що таке Бог в житті, вони перестали орієнтуватися на Бога, в них свої життєві плани, свої життєві програми, але ці гінці йшли і читали, читали листи. Ті хто захотіли, прийшли. Їх було багато. 25 вірш каже: І радів увесь іудин збір, і священика та левити, весь збір, що прийшов з Ізраїлю, і приходьки, що поприходили з ізраїльського краю та ті, що сиділи в Іудеї. Відбувається масове повернення колишніх членів церкви в церкву. І коли вони повертаються, тоді і приходьки, невіруючі люди, також тягнуться в церкву. Це те, про що ми говорили вчора. Що ми думаємо не лише про те, як навернути нових людей до Бога, ми думаємо, що робити з тими, яких ми втратили. Але царю Єзекії, коли він побачив, що робить Господь, хотілося пережити благодать з максимальною кількістю людей, і він находить методи і способи кликати всіх. І ті, хто приходить, переживають Божу присутність і Боже благословення. Тут можна побачити і приклад того, як може оновлюватися і братство в одній країні. Всі об ’ єднуються навколо Христа, який продовжує Свою працю через весь Свій народ. І коли йде братський заклик до оновлення, коли йде братський заклик до того, щоб ми разом працювали, не опускали руки, шукали причини особисті, церковні, і йшли з ними до Бога і давали можливість Богові працювати. Хтось, як і ці євреї, насміхається, бо він вже звик жити, так як він жив, і не хоче нічого міняти. Його все в церкві влаштовує. І хтось так і залишиться, хтось так і продовжить жити. Але хтось почує і збереться, тому що ми одне братство, і ми говоримо не просто, щоб в моїй церкві було добре чи ми не просто радіємо що вийшов брат і розказує про благословення в своїй церкві. Ми кажемо, Господи, ми хочемо бачити благословення для всіх нас. І тому часом ми пишемо листи, і тому ми запрошуємо на зібрання, щоб пережити Боже оновлення на таких зустрічах, як наша конференція, тому що Бог працює. Коли приходить оновлення, змінюються життєві обставини. Коли побачив Єзекія, що відбувається, він звернувся до народу і сказав: не будьте як ваші батьки. Він сказав: в вас багато проблем, тому що батьки ваші відступили від Бога і ви живете відступлені. Але Бог відверне від вас жар гніву Свого. Як ви навернетеся до Господа, то брати ваші і ваші сини знайдуть милосердя в своїх поневільників. Бог міняє обставини життя. Коли люди від всього серця навертаються до Бога, Бог знову починає керувати обставинами їхнього життя і те, що раніше було неможливим, вирішується дивним чином. Люди щасливі в Бозі, у пасторів менше роботи, їм легше, і небо відкривається над землею, на якій живуть послушні, вірні Богові діти Божі. Це та, що так потрібно членам наших церков. На кожен день якісь переживання, чому їх так багато, як зробити так, щоб їх було менше, як помогти вирішувати людям питання. Єзекія знав, і він знав як закликати людей, і приходило оновлення. Помінявся підхід до пожертвування. Єзекія наказав народові і мешканцям Єрусалиму давати частку священицьку та левитську, щоб вони були ревними в законі Господнім. Іншими словами, закон говорить про те, що треба віддавати десятину. Ви цього не робите, тому нема благословення. Зробіть це. І знаєте, що відбулось? І понадавали того багато куп. Це вже не просто церковною шапкою збирати копійки. Не поміщається. Приносили і клали цілими купами. І знаєте, скільки тривав збір пожертви як прийшло оновлення? Читаю 7 вірш: Третього місяця почали складати ці купи, а місяця сьомого закінчили. Чотири місяці тривав збір матеріальних добровільних пожертв десятин. І хто після цього скаже, що люди не хочуть давати? І кому потрібно покаятися, що наші бюджети виконуються на 50 %. Якщо оновлення приходить, люди починають з великою любов ’ ю і щедрістю давати своє на діло Боже. Правда цікава деталь, почали очищувати храм – очищували 16 днів, почали святкувати 7 днів – святкували 14 днів. Хтось сказав, коли приходить пробудження, люди приходять в церкву в неділю один раз, і не тому що вони не приходять на вечірні зібрання, а тому що вони не йдуть додому після раннього. Священики не встигали знімати шкіри і чотири місяці тривав збір пожертви. Який результат? 26 вірш: Була велика радість у Єрусалимі, бо від днів Соломона, Давидового сина ізраїлевого царя не було такого, як оце в Єрусалимі. І встали священики та левити і поблагословили народ і почутий був їхній голос та їхня молитва дійшла до оселі святостей Його до небес. Алілуя. Прийшло оновлення, і вони так служили Богові, що їхня молитва дійшла до оселі Святого до неба. Знаєте, що відбувається, коли наша молитва доходить до престолу Божого? Небо відкривається настільки широко, наскільки ми уявити не можемо, і благословення Боже зливається на нас.

Висновок: сьогодні ми розглядаємо не просто епізод з історії Божого народу, коли Бог послав оновлення, сьогодні ми не просто говоримо, що може бути, коли прийде оновлення, сьогодні говоримо, що ми можемо робити, що вкладати в своє серце і душу, про що молитися, над чим працювати, щоб оновлення прийшло в наші церкви і щоб ми жили в дусі оновлення. Господь оновлює Свою присутність в нашому житті кожний день. І тому і ми повинні жити в оновленні. Давайте молитися про те, щоб ми пережили правдиве пробудження ініційоване Святим Духом, яке б привело до значного росту якості духовного життя великої кількості дітей Божих, супроводжувалось глибоким усвідомленням Божої присутності, інтенсивністю молитви і прославлення, глибоким усвідомленням власної гріховності і спрагою святості, вражаючої ефективністю в благовісті і спасінні багатьох невіруючих. Нехай Живий Господь пошле нам таке пробудження. Амінь.

Я хочу зробити незвичну річ, я хочу продовжити після «Амінь». І знаєте чому? Про це не знав Єзекія, про це знаємо ми. Що в нього було не дуже багато часу для того, щоб він міг зробити для Божого народу. І це серйозна річ, про яку ми повинні думати. Якщо Бог дає нас час і продовжує нас закликати, часу багато в нас нема. Коли закінчувалось життя Єзекії через 29 років, на престол вступив його син Манасія. Манасія перекреслив всі духовні досягнення батька, він ввів народ в такий гріх, про який до того не чули. Ми не знаємо скільки в нас часу, ми не знаємо, що буде після нас, але ми віримо в те, якщо Бог спонукує нас говорити про оновлення, це означає тільки одне – Бог хоче оновити нас. Нехай дасть нам Бог використати час,який Він дає нам. Нехай прийде оновлення від Його Лиця.

Ігор Бандура
Заступник голови ВСЦ ЄХБ