жовтня 04, 2026
Рейтинг користувача: 3 / 5
Валерий Антонюк
Главное основание каждого проповедника - Библия. Как использовать данный Богом инструмент в своем служении? На эти вопросы отвечает первый заместитель председателя ВСЦ ЕХБ Валерий Антонюк. Предлагаем вашему вниманию видео с пасторской конференции.
«Визнання абсолютного авторитету Біблії в проповіді»
«Коли хто говорить, говори як Божі слова» 1 Пет. 4:11
Проповіднику Слова Божого варто частіше задавати собі питання: «Наскільки Боже послання звучить як авторитетне Слово Бога в проповіді?»
Час від часу варто проводити опитування в церкві на тему:«Чи задоволені ви рівнем проповіді вашого пастора?» Напевне багато цікавого можна було б почути у відповідях тих, кому ми покликані служити через проповідь.
Врешті решт можна задати собі питання: «Чи задоволені я особисто рівнем проповіді, як пастор?»
Подібний аналіз не є чимось зайвим з огляду на умови у яких нам потрібно продовжувати служіння.
Важливо знову оцінювати ефективність донесення Слова проповіднику істини в постмодерністському суспільстві.
І. Погляди щодо передачі Слова Божого через проповідь у сучасних умовах.
Сьогодні точиться досить гостра дискусія з приводу доцільності передачі істини через проповідь. Молоде покоління шукає більш цікавих підходів, які б стали альтернативою відомій формі проголошення Євангелії через проповідь.
Наведемо деякі думки, які притаманні сучасній християнській культурі:
А. Проповідь як метод проголошення Євангелії не відповідає часу. Проповідь, в її традиційних формах – не ефективна. Проповідь вважають «відлунням минулих днів». Сучасна культура не розуміє форми та методи, які практикували впродовж багатьох століть. Нам потрібна нові підходи для донесення істини до сучасної людини. Не варто продовжувати досвід, який «не працює». Пошуки нових методів потрібно тільки прискорити. І пошуки тривають. Не можна сказати, що є серйозні альтернативи, але прихильників перемін стає дедалі більше.
Не всі розуміють «як потрібно?», але багато тих, хто говорить «як не варто?».
Б. Трансформація. Проповідь в сучасних умовах варто максимально замінити сучасними форми, які забезпечать ефективне донесення істини.
«Святе Писання в своїй природі залишається авторитетним і потрібним, але метод проповіді не може адекватно, ефективно передавати Слово і тому нівелює його цінність та актуальність» - говорять прихильники перемін. Особливо молодь гостро реагує на такий «застарілий прийом» як проповідь.
Варто знайти альтернативу, інакше інтерес до Біблії взагалі буде втрачено - вважають вони.
В. «Виключно актуальність»! Тільки проповіді, які відповідають гострим, актуальним запитам людини можуть її змінювати.
1. Постулат звучить досить вагомо та прагматично. Безумовно, проповіднику доцільно частіше запитувати себе: «Чи відповідає тематика моїх проповідей бажанням та прагненням людей, які слухають проповідь?». Але тут варто подумати: «Чи завжди актуальність запиту слухача приводить до потрібного пошуку відповідей на головні питання віри?»
Наприклад, проголошення біблійних цінностей, таких як покірність, прощення, чистота, що безумовно є важливими для християнства, на жаль не завжди є «замовленнями» від суспільства.
2. Сьогодні є поширеними проповіді що зачіпають актуальні теми здоров’я, матеріального процвітання, успіху...
Наприклад, «вчення» про успішний бізнес іноді замінює необхідне вчення про духовні принципи ведення бізнесу. Тільки з часом приходиш до висновку, що при такому підході внутрішні переміни слухачів, їх духовне зростання та рівень зрілості залишаються на досить незначному рівні.
Г. Для проголошення істини необов’язково використовувати Біблію. «Чому тільки через Біблію ми можемо доносити християнські цінності?»
1. У сучасному суспільстві варто звернути увагу на «альтернативні джерела». Можна використовувати інтернет, аудіо, відео з метою донесення загальних християнських цінностей. І при цьому не завжди потрібно посилатися, або цитувати Біблію. Це відлякує людей. Виявлення толерантності більш доречне за прямі цитати Слова Божого.
2. Це відверто постмодерністський постулат. Виходячи з такого розуміння видається що Біблія не зовсім звучить сучасно для освіченої і просунутої людини 21 століття. Не відповідає вимогам нашого часу і тому людям важко її розуміти. Слово Боже, як «концентрат» варто розмішувати. При цьому часто наводять приклад апостола Павла, його вміння проголошувати Євангелію в ареопазі серед стоїків та епікурейців на їх мові (Дії 17 р.).
В часи постмодернізму доречно просто ділитися біблійними ідеями та принципами. «Технометоди» видається мають більший успіх серед молоді, ніж відкрита Біблія і проповідник. Віртуальні спілкування користуються все більшою популярністю, тому зібрання церкви не таке вже й необхідне.
Відповідно роль проповідника зменшується. Телевізійний ящик і соціальні мережі кидають виклик кафедрі і його потрібно зустріти гідно.
Проповідникам приходиться спілкуватися з поколінням яке виховане телебаченням та Інтернетом, яке часто не хоче слухати проповідь, вважаючи її «пережитком 20 століття». «Інтернет покоління» не терпить сухого, в’ялого, повільного, монотонного монологу проповідника.
Результати досить очевидні: люди занадто інформовані але чомусь стають лінивими, деградують у спілкуванні, емоційно байдужі, морально дезорієнтованими, віртуально залежні і все більше не відчувають реальність.
Д. Слово Боже завжди залишається авторитетним посланням від Бога незалежно від форм та методів його проголошення.
1. «Дайте Біблії говорити самій за себе!» - так думають більшість традиційних проповідників фундаменталістів. Бог звершує Свою роботу незалежно від наших «технічних» прийомів при передачі істини. Неважливо, як ми передаємо Слово, насправді його авторитет не залежить від наших здібностей, методологічних чи ораторських «прийомів».
Бог доносить головне, що потрібно почути людині незалежно від наших методів передачі.
2. Проповідники продовжують стверджувати: «Боже послання не стільки залежить від форм передачі, скільки від його змісту та роботи Духа Святого». І тому, не має великої потреби занадто звертати увагу на новітні методи.
Історична довідка: Відомо що стиль, методи та форми послання Слова Божого в різні часи змінювалися залежно від умов та рівня як Церкви так і суспільства.
Школа схоластиків середньовіччя значно відрізняється в методах проголошення Біблії від проповіді в ранній церкві, а досвід проголошення Євангелії епохи пуританського руху є причиною для розгадування «секрету» їх успіху для християн у 21 столітті.
Чи залишається Писання авторитетним посланням світу через нашу проповідь?
- чи прошиває меч душу (Єв. 4:12)?
- Чи розбиває молот скелю (Єр. 23:29)?
- Чи втамовує спрагу вода і насищає хліб небесний?
Людина у всі часи, має велику потребу в тому, щоб отримувати Боже об’явлення, яке надихає її і приводить до важливих внутрішніх перемін.
Виникає закономірне питання:
Від кого залежить передача істини як авторитетного, непомильного Слова Божого? Хто відповідальний за вплив Біблії на людину?
Як зазначає відомий викладач гомітетики Алекс Монтоя («Мастерс семінарія» Каліфорнія, США): «Проблема в тому, що багато з нас (проповідників) говорять проповіді, а не передають Слово. Ми проповідуємо тлумачення, а не божественну істину»
Він наводить декілька причин, що приводять до втрати авторитету Писання в служінні проповідника:
«Не цікавий професор теології готує сірого проповідника».
Більшість проповідників вчилися проповіді не у відомих спікерів, полум’яних проповідників-практиків. Їх підготовкою здебільшого займалися вчителі-теоретики християнських шкіл. Це врешті решт і приводить до невміння авторитетно передавати Слово Писання. Підготовка проводилася однобоко і часто не у відповідності тому, як живе сучасна людина.
Роки проведені тільки у школі зрощують тільки теоретика. Він відривається від реалій і стає не цікавим людям які прагнуть чути живе (пережите ним) Боже послання. Такі проповідники проголошують частіше теоретичні постулати, ніж особисті переконання, які сформувалися під тиском випробовувань на полях духовної брані. Люди дуже швидко починають розуміти різницю між теорією і духовним досвідом.
Доречно навести приклад служіння апостола Павла. Його проповіді та послання відрізняються як глибиною пізнання, так і глибоким практичним застосуванням Слова в житті. Саме на ці два аспекти варто постійно зважати проповідникам.
Слово Боже авторитетно передається через тих, хто не бояться йти вперед, навіть помилятися, але досягати нових висот і сміливо приймають виклики сьогодення. Тоді проповідь стає сильним інструментом «спорядження святих на діло служіння».
Чим більше проповідник здобуває позитивний духовний та життєвий досвід – тим авторитетніше звучить Боже послання в його проповіді.
«головна причина не сприйняття проповіді зводиться до того, що люди не вбачають зв’язку між нею та своїм життям. Тому пафосний тон в її проголошені розвиває в них ще більше роздратування» (Дж. Стотт «Я вірю в проповідь»).
«Інформаційні» проповіді розширюють кругозір, але рідко зачіпають характер людини.
Велика ступінь залежності від людей, роблять проповідників закритими до аудиторії. Не завжди потенціал проповідників розкривається у такій мірі, щоб тримати у позитивному «духовному напружені» слухача.
Культура суспільства змінюється швидше ніж стиль подачі проповіді в церкві. Завдання проповідника не стільки поспівати за світськими перемінами, скільки адекватно передбачати головні особливості суспільної культури в враховувати їх задля ефективного донесення Євангелії. Це вимагає від проповідника постійного розуміння тих процесів, які переживає соціум.
Що необхідно враховувати служителю для ефективної, авторитетної передачі Божого послання.
І. Переконання в авторитеті Слова Божого як єдиного джерела істини.
А. « Так говорить Господь !!!» - це Слово від Бога і я покликаний авторитетно передавати його людям.
1. Особисте переконання проповідника в достатності, абсолютності Біблії має перетворитися у сміливе донесення Слова до слухачів. Слово спочатку змінює життя самого проповідника. Писання продовжує формувати служителя і він духовно зростає. Він перший сприймає і підкоряється авторитету Слова і це надихає людей вірити та діяти. Тільки проповідь побудована на сильному переконанні у абсолютності Біблії, може торкатися інших.
2. В часи постмодернізму (відносності всього, і терпимості до всього), це важливий критерій, якого покликаний дотримуватися слуга Божий. Ми не зможемо донести переконання методом вільних роздумів чи безвідповідальних дискусій в яких піддаємо безвідповідальній критиці Писання. Тому проголошення Слова відзначається абсолютним переконанням в тому що Біблія – це абсолют якому важливо абсолютно довіряти. Відсутність такої переконаності останнім часом обкрадає служителів євангельських церков. Широка палітра філософських роздумів насправді розмиває сутність і нівелює ціль.
На етапі підготовки доречно досліджувати, задавати критичні питання, робити висновки. Але саме проголошення завжди наповнене переконання.
Завдання проповідника бути устами біблійного тексту, щоб Слово звучало через нього. Великі проповідники є слугами Слова Божого.
3. Принцип «Тільки Писання!» в постмодерністському середовищі насправді не популярний. Ми ризикуємо бути «старомодними», але саме такої переконаності сьогодні не вистачає проповідникам. Невпевненість (невір’я) проповідника під час проголошення Слова розвиває критику, недовіру і навіть цинізм до Біблії з боку слухачів.
4. Розмитість в передачі істини, відносність біблійних тверджень - є зневажанням Слова Божого. Проповідь яка наповнена більше філософськими припущеннями, ніж чітким донесенням істини - нівелює роботу Божу в людях.
Б. Під час передачі Слова проповідники «не пробачаються» за Боже послання.
«Коли хто говорить, говори як Божі слова» 1 Пет. 4:11
«Вірував я і через те говорив, і ми віруємо і тому говоримо» 2 Кор. 4:13.
Проповідник вірить в кожне слово яке проголошує. Це позбавляє його спокуси проповідувати «соціальне євангеліє», «моральне євангеліє»,чи «популярне євангеліє». Він вірить в те що проголошує!
Ми проголошуємо авторитетно те в що ми віримо, не тому що ми це придумали,але тому що це відкрив нам Бог!
В. Авторитетна проповідь залежить від постійного дослідження проповідником Слова Божого та молитви.
1. Постійне перебування в Слові робить нас людьми які «напоєні» Божим об’явленням.
«… уста священикові знання стережуть та Закон шукають із уст його, бо він Ангел Господа Саваота» Мал.. 2:7
«Силкуйся поставити себе перед Богом гідним, працівником бездоганним, що вірно навчає науки правди» 2 Тим.2:15
2. Глибоке молитовне життя.
Проповідь пережита в молитві ще до її проголошення є дієвою для слухачів.
« Коментатори – це хороші викладачі, але Сам Автор – краще. Молитва як звернення до Нього, допомагає нам. Велика справа молитовно проникнути в дух та сутність тексту, знайти в ньому священні зерна». (Ч. Сперджен)
Тоді проповідник стає точним глашатаєм істини, сіячем Слова, послом що гідно представляє Боже Царство.
Г. Авторитет Писання передається через абсолютне переконання в перемінах, які воно приносить.
1. Авторитетна проповідь – це не просте тлумачення Писання, але впевнене проголошення істини, що видає перш за все наші особисті переміни.
«Слово Моє, що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається»
Іс. 55:11
Як проповідники Євангелії, ми не задовольняємося проголошенням, нам потрібно бачити важливі процеси перемін які вони приносить. Ми перші свідки Його сили в нас! Особисті переміни мотивують нас проголошувати Божу істину з очікуванням перемін які воно принесе і іншим.
2.Ми віримо в те, що люди переживають духовні трансформації від слухання Слова. Ми знаємо це на особистому досвіді і тому чекаємо цього від інших.
Слухач повинен не просто сприйняти інформацію але прийняти вольове рішення жити за Словом.
«Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця» Єв. 4:12
Якщо проповідь не мотивує до перемін, не взиває до волі людини – вона малокорисна для слухачів.
"на небі і на землі немає нічого більш важливого, кориснішого, і термінового для реального життя людини як проповідь і служіння Божого Слова" (К. Барт)
Проповідник тоді може вважати свою місію вдалою, коли він бачить практичне втілення Слова в житті слухачів. Нам недостатньо передати Слово, нам необхідно бачити зміни які воно звершує в людях.
Велике покликання проповідника - відновити господство Христа в людських
душах. Він не повинен заспокоїтися поки не побачить цього!
"якби я прийшов сюди сказати щось від самого себе ви могли б дрімати скільки завгодно. Але а прийшов сюди в ім'я Господа усіх господ і тому я зобов’язаний бути почутим і я буду почутий" (ДжорджУітфілд)
ІІ. Залежність від Духа Святого під час підготовки та передачі Слова.
А. Людям насамперед потрібне правильне розуміння змісту Божого Слова, а не наші суб’єктивні концепції побудовані на вирваних текстах Біблії.
Їх цікавить не наше розуміння Писання, але його правдиве значення як точного відкриття волі Божої для їх особистого життя.
«Що насправді говорить Бог через Своє Слово?» – Це постійне питання служителя, який щиро бажає знати правду і проголошувати її.
«Найбільш корисними є ті проповіді, які точно викладає Дух Святий, вони найбільше подобаються нашим слухачам» (Ч. Сперджен)
Принцип: Кращі проповіді - це ті, в яких «не видно» проповідника, тому що люди бачать не його, але чують голос Божий. Не так важливо хто проповідував, більше значення для слухача має «що сказано БОГОМ?»
Б. Проповідник, який грубо нав’язує свої переконання церкві нівелює авторитет Святого Писання.
1. Він покликаний говорити переконано, але у повній залежності від Духа Святого.
Існує небезпека перекрутити Слово Боже в угоду нашим сьогоднішнім бажанням, традиціям, чи особистим амбіціям. Кафедра стає «полем бою», місцем «духовних баталій». І це не будує слухачів.
При цьому, проповідник продовжує вірити, що проповідує «істину». Від такого протистояння втрачають всі. Подібна практика нівелює авторитет Біблії. Люди або розчаровуються, або і самі починають знаходити аргументи в Біблії для проголошення вже своїх вподобань. В такому разі, не Слово формує нас, але ми використовуємо його для свого суб’єктивного проголошення власних поглядів.
Це неприпустимо з огляду на екзегезу Писання, що серйозними проповідниками розцінюється як невігластво і духовне віроломство.
В. Відданість і вірність Біблії приводить нас до сповнення Духом Святим.
1. Тільки проповідник залежний від Духа Святого може ефективно передати Боже Слово.
Принцип: Авторитетна передача Писання, залежить від сповнення і підкорення проповідника Духу Святому. Це ознака нашої особистої вірності Слову.
2. Чим ближче ми до «оригіналу», тим сильнішим і переконливішим буде наше послання.
«Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!» 1 Тим. 4:16
5. Переконаність у виключному абсолюті Біблії має стати невід’ємною ознакою нашого життя, і Бог подбає про переміни в серцях людей через проповідь.
ІІІ. Сконцентрованість на проголошенні головних питань християнської віри.
А. Проповідник покликаний відрізняти головні та другорядні теми Біблії.
1. Що я проповідую? Яка тематика моїх проповідей?
2. Чи насправді важливо Богу те, що подобається проповідувати мені?
3.Чи знаю я головні теми Біблії, які покликаний постійно проголошувати?
«Стережися ж марних базікань, бо вони ще більше проводять до безбожності»
2 Тим. 2:16
Проповіднику варто максимально уникати дискусій по другорядним питання.
1.Неоднозначні історичні події.
2.Традиції і культура.
3.Богословські спори.
4.Політика.
5. Критика християнства.
Проповідники, які не зосереджені на головних (важливих) істинах Слова Божого не зможуть авторитетно передавати Боже послання.
«Остерігайся нерозумних змагань, і родоводів, і спорів, і суперечок про Закон, бо вони некорисні й марні» Тит. 3:9
Біблійний зміст і христоцентричність мають домінувати на кафедрі: якщо церква позбавляється такої проповіді вона перетворюється в номінальну «релігійну громаду».
«Завдання проповідника полягає у відродженні втраченого християнського мислення через систематичне тлумачення біблійних істин, та формування в умах людей вміння мислити категоріями істини» («Я вірю в проповідь» Дж. Статт.)
Це важливо з огляду на ментальність нашого покоління: «Я проти будь-якої форми організованого мислення, я проти організованої релігії якою є Церква».
(Чарльз Уотс, рок-музикант»)
ІУ. Зречення подвійних стандартів в житті проповідника.
1. Передача авторитету Писання залежить від гідного життя проповідника. Його «читають» до, під час і після проповіді. Правильні слова не переконують людей, до тих пір поки вони не бачать їх застосування у нашому особистому житті.
Лицемірний проповідник – причина безсилої проповіді. Христос говорив про таких:
«Тож усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте; та за вчинками їхніми не робіть, бо говорять вони та не роблять того!» Мф. 23:3
«Невдячність, байдужість в молитві, непостійність в Слові, недбайливість, неуважність до людей, лінь, гордість, заздрість, обман, наклепи…
зруйнують ваше найкраще послання від Бога» (Ч. Фінней)
2. Проповіднику варто платити будь-яку ціну задля того, щоб Бог продовжував говорити через нього.
«Нехай молодим твоїм віком ніхто не гордує, але будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості! Уважай на самого себе та на науку, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!»
1 Тим. 4:12-16
Висновок:
1. Проповідь – наше покликання, повеління від Бога і головне завдання: «Проповідуй Слово!!!» 2 Тим. 4:2
"Я дійсно живу проповіддю" - 28 серпня 1757 року (щоденник Джона Уеслі)
2.Християнство має достатньо «інформованих проповідників», але не всі з них переконані в тому що ПРОПОВІДЬ ЦЕ ГОЛОВНЕ.
"Я зайнятий важливим ділом і не можу зійти!!!" (Неєм. 6:3)
3. На проповідь, як «жертву», має спадати Божий вогонь! Тоді Господь запалює і змінює людей.
Чи здібна церковна кафедра бути достатньо сміливою, а не боязливою, смиренною а не гордовитою, радикально передавати Слово Боже і позбавитися політкоректності у 21 столітті? – Думаю, що так!
" …нехай інші будуть єпископами, я ж обирають для себе служіння проповіді" (піонер пуританського руху Томас Томпсон)
Питання для аналізу проповідницького служіння:
1. За якими критеріями ви визначаєте ефективність проповіді?
2. Хто (що?) допомагає вам передавати Слово, як авторитетне послання від Бога?
3. Чи помічаєте ви переміни в житті людей, які слухають ваші проповіді?
4. У кого ви вчитеся проповідувати?
5. Чи задоволені ви рівнем підготовки та проголошення вашої проповіді?
»
У Києві відбулася Пасторська конференція
"Наступне покоління в служінні"
У Києві відбулася Пасторська
конференція "5 Сола Реформації"
У Києві відбувся Другий український
місіонерський форум
В Україні відбулися Регіональні конференції
служителів "Церква, яка впливає
на суспільство"
У Києві відбулася Пасторська
конференція "Дисципліна благодаті"
