Книги пастора

Книга пророка Малахії є однією з важливих пророчих книг, яка містить важливі принципи для служіння обраних Богом людей. Пророцтва які передають останні звернення до Свого народу і особливо його священства засвідчують як, по-особливому, говорить до Своїх обраних перед тим, як на 400 років перестати говорити.

Яким є останнє Боже послання Старого Завіту?Що цінного можна знайти в пророцтвах одного із трьох останніх Божих пророків перед приходом Месії? Що цінного містить в собі пророча книга для служителів Нового Завіту перед Його другим пришестям?

1. Варто зазначити про особливість написання книги пророка: Бог задає Собі питання від імені священників на які і відповідає священству часів Малахії.

2. В книзі знаходимо важливі принципи виходу із кризи і відновлення гідного служіння вибраних Божих, і в першу чергу священства Ізраїлю. Це час який можна визначити як період де домінує літургія служіння і повне нерозуміння яка якість служіння Богу. Напередодні нової ери в Ізраїлі коліно Левія не розуміє яким є Його служіння? Бог говорить про все Сам.

І. Знецінене Боже обрання.

«Я вас покохав, говорить Господь, а ви кажете: як Ти нас покохав?» (1:2).

1.Народ обраний із всіх народів, улюблений Ізраїль не цінує свій особливий статус.

Древня історія обрання Якова, перестала надихати нащадків патріарха: «Чи ж не брат Ісав Якову? каже Господь, а Я Якова був покохав, а Ісава зненавидів, і зробив його гори спустошенням, а спадок його для шакалів пустині» (1:2-3).

2. Бог повертається до витоків історії і нагадує про велике обрання Ізраїля.

На жаль, священство з роками звикло і забуло про свій статус. Служіння перетворилося в занадто зрозуміле і буденне для обраних до такої міри, що в питанні: «Як ти нас любиш?» - передано глибокий духовний цинізм Божих людей. Духовні вожді схожі на підлітків, які амбіційно не хочуть вірити що їх люблять.

3. В сучасних умовах у служителя Церкви існує реальна загроза звикнути до особливого обрання, звикнути до статусу і таким чином спрощувати служіння в Церкві Христовій.

Це відбувається тоді, коли слуга Христа звикає до проповіді, і його дух не тремтить передаючи Боже Слово. Це звикання до свого обов’язку приймати рішення і не замислюватися над вагою таких рішень. Давати поради і не думати при цьому про їх відповідність Слову Божому. В цілому - це стан коли ми розуміємо позицію, але глибоко не переживаємо служіння.

Але «Він настановив одних за апостолів, пророків, євангелістів, пасторів та вчителів для збудування Тіла Христового» (Єф.4:11-12) і це зобов’язує служителів, вже Нового Завіту, постійно оцінювати своє покликання. Тоді разом з Павлом ми можемо сказати: «я подяку складаю Тому, Хто за вірного мене визнав і поставив на службу» (1 Тим. 1:12), або «я прославляю служіння своє» (Рим. 11:13)

Божа перспектива полягає в підтверджені обрання Ізраїлю.
Що відповідає Господь на зневаження обранням? Саваот підтверджує Своє обрання для невірних в обранні: «Коли скаже Едом: Ми зруйновані, та знову збудуємо руїни, то так промовляє Господь Саваот: Вони побудують, а Я розвалю! І звати їх будуть: Країна безбожности, і народ, на якого навіки розгнівавсь Господь! І ваші очі побачать оце, і ви скажете: Стане великий Господь понад границю Ізраїлеву!» (1:4-5)

Гідний рівень новозавітного священства - це перш за все свідоме розуміння свого покликання і цінності служіння. Це атмосфера в який Бог закладає нові благословення для церкви.

Звикнути до служіння – значить втрачати. Цінувати покликання – значить продовжувати дорожити ввіреним задля розвитку Церкви.

ІІ. Втрачені благоговіння і страх перед Господом.

«Шанує син батька, а раб свого пана; та якщо Я вам батько, де пошана Моя? А якщо Я вам пан, де страх передо Мною? говорить Господь Саваот вам, священики, що погорджуєте Моїм Іменням та й кажете: Чим ми погордили Йменням Твоїм?(1:6)

1. Звикання до обрання приводить до втрати благоговіння. Втрата страху Божого - породжує недбальство в служінні. Батько чекає пошани, а Господар страху, але взамін чути питання зарозумілого священства: «Чим ми погордили (безславимо, принижуємо) Ймення Твоє?» (1:6), або «Чим ми Тебе зневажили Тебе?» (1:7). Бог відповідає і на це питання.

2. Приниження Всемогутнього відбувається через принесення другосортних жертв

«На жертовник Мій ви приносите хліб занечищений…» (1:7). В служінні втрачено пильність і на Божий жертовник приносяться жертви зовсім іншої якості. Саваот запитує охоронців вівтаря: «Коли ви приносите в жертву сліпе, це не зле? І як кульгаве чи хворе приносите, чи це ж не зле? Принеси подібне намісникові своєму чи тебе він вподобає?» (1:8). Як це різниться з початком служіння коліна Левія! Це зовсім не схоже на часи початку священства, обрання коліна Левія, коли за недбальство і принесений чужий вогонь померли Надав і Авігу, сини Левія. Бог застеріг від легковажності перших обраних для священнодії, що Його стандарти в служінні занадто високі: «Серед близьких Моїх Я буду освячений, і перед усім народом буду прославлений» (Лев. 10:1-3). З часом розуміння вимог і якості священнодій притупилося. «На Тобі Боже що мені не гоже» - це сумна констатація рівня духовної свідомості священства часів пророка Малахії.

Богу в жертву приноситься крадене з відчуттям звершення великої праці. Священнослужителі дійшли до того що порушуючи восьму заповідь Закону «не кради» (Вих 20:15), приносили Йому крадене як дар. «Приносите крадене...Чи буде воно Мені миле з рук ваших говорить Господь?» (1:13). Народ накликав на себе прокляття бо «обіцяє і дає в жертву Господу зіпсуте» (1:14). Священики знали про це і продовжували приймати такі жертви. При цьому нащадки Левія відчували повне розчарування у служінні. «Трапеза Господня - вона занечищена і дохід обриджена справа її» (1:12). Вони переконані як багато вони зробили для Господа: «Ось скільки праці!» (1:13), але дохід невеликий від такого служіння. Їм не смачний більше хліб священства, дохід від служіння мізерний.

Божа перспектива для служіння священства полягає у відновлені розуміння священників Хто є Сам Бог якому вони служать.

Як не парадоксально, але Бог Авраама, Ісаака та Якова передає через пророка Малахію, досить чіткі рекомендації для відновлення гідного служіння

«… тепер ублагайте ви Боже лице і хай стане для нас милостивим…» (1:9). Він бачить служіння Йому як живе поклоніння по всій Землі«від сходу сонця і аж по захід його звеличиться Ймення Моє між народами і кадиться в кожному місці для Ймення Мого дар чистий бо звеличиться Ймення Моє…» (1:11).

«Я Цар великий говорить Господь – і серед народів грізне Моє ім’я» (1:14).

Це вихід і перспектива. Так, покликані до служіння повертаються до правдивого служіння. Тоді знову повертається благоговійний трепет, відчуття відповідальності та бажання точно виконувати Його Слово.

Служителі які не відрізняються благоговінням і страхом Божим, насправді втрачають силу благочестя і перестають звершувати «благодатне служіння» в церкві (1 Кор. 15:10).

І постійне свідоме преклоніння перед Господом, є ознакою гідного новозавітного священства

Служителям варто покорятися перед Богом так, що це бачили і відчували люди. Це не демонстрація чи лицемірство, але необхідність, щоб залишатися в служінні.

ІІІ. Порушена принципи священства Аарона.

Особливості служіння священства коліна Левіїного на початку нагадуються Господом:

«Я заповідь вам цю послав, щоб був заповіт Мій з Левієм, каже Господь Саваот. Заповіт Мій з ним був для життя та для миру…» (2:4-5).

Священики знали страх Божий: «Я дав Йому страх і він налякався Мене, та боявся перед Йменням Моїм» (2:6) - це добра ознака Божої підтримки в служінні. Це звучить не по-сучасному, але цим відрізнялися перші служителі ще в пустині

Священики говорили правду: «Закон правди в устах його був і не знайшлося на губах його беззаконня у мирі і простоті він ходив зі мною і багато кого він відвернув від вини» (2:6) - відданість заповіді і бажання виконувати її, перш за все в особистому житті, відрізняли священство часів Аарона і Мойсея і робило його впливовим в Ізраїлі.

Священики точно передавали Закон Божий: «Бо уста священикові знання стережуть та Закона шукають із уст його, бо він Ангел Господа Саваота» (2:7). Людям потрібен Бог і його Слово, тому завдання служителів постійно, точно його проголошувати.

2. В гонитві за новими знаннями чи об’явленнями, служителі церкви можуть не помітити, що акцент зміщується з основного. Нам потрібне не просто нове знання, як інформація, але вірність «пророчому Слову» (2 Пет. 2:19) яке змінює людей.

ІV. Невірність і зрада всього ізраїльського народу.

Зрада народу є наслідком невірності служіння священників: «Зраджує Юда і робиться нечисть серед Ізраїлю та в Єрусалимі…» (2:11). Невірність служителя перетворюється у велику невірність народу.

2. Ідолопоклонство людей насаджене легковажністю в служінні предстоятелів скинії: «Юда зневажив святиню Господню як покохав був, і дочку чужого бога за жінку взяв» (2:11)

3. В часи відступництва вимогливість і претензії до Бога примножуються: «Господнього жертовника ви слізьми покриваєте, плачем та стогнанням, бо до дарів уже Він не звернеться більше, і милої жертви з рук ваших не візьме» (2:13). Очікування від Бога благ і поклоніння ідолам мирно співіснували в служінні – це жахлива картина періоду великих духовних компромісів.

4. Люди не розуміють Боже мовчання в часи зради Йому: «ви ще й говорите: «за що?... ти невірність вчинив» (2:14).

5. Народ Ізраїлю мучить Бога не вірячи в Його справедливість: «словами своїми ви мучите Господа, та й питаєте ще: Чим ми мучимо? Говоренням вашим: Кожен, хто чинить лихе, той добрий у Господніх очах, і Він у них уподобання має, або: Де Бог правосуддя?» (2:17)

Божа перспектива для відновлення служіння:

Віддавайте славу і хвалу Богу: «А тепер до вас ця заповідь, священники, ящо ви не послухаєтесь, і не покладете на серце собі, щоб Іменню Моєму давати хвалу, говорить Господь Саваот, то пошлю Я прокляття на вас, і прокляну благословення ваші, і вже проклинаю, бо ви не берете до серця цього!» (2:1-2). Служіння в занепаді характеризується намаганням привертати постійно увагу до себе і водночас нездатністю віддавати славу Господу. Це стан в якому служитель вимагає поваги, хоче щоб інші рахувлися ся з його "авторитетом". Вихід та духовний пропив можливі в разі, якщо служитель перестає фігурувати, виставляти себе, отримуючи ще одну дозу самоствердження, яка насправді безславить його і служіння. Взамін він направляє людей до правдивого поклоніння Богу.

Зберігайте вірність Богу, як в юності чоловік зберігає вірність своїй дружині: «Тому свого духа пильнуйте і дружину юнацтва свого не зраджуйте! Бо ненавиджу розвід - говорить Господь Саваот! Тому свого духа пильнуйте і не зраджуйте!» (2:15-16). Бог запрошує до повернення у період захоплення і відданості. Знати на що витрачаються сили і чому віддані переваги – необхідність для Божого слуги. Не розтратити себе і належати цілком Йому - в цьому сила для зміцнення Завіту служіння.

Я очищу Моїх слуг заради Самого Себе.

"Я посилаю Свого Ангола, і він перед обличчям Моїм приготує дорогу. І нагло прибуде до храму Свого Господь, Якого шукаєте ви, і Ангол заповіту, Якого жадаєте. Ось іде Він, говорить Господь Саваот! ... І Він сяде топити та чистити срібло, і очистить синів Левія, і їх перечистить, як золото й срібло, і будуть для Господа жертву приносити в правді"(3:1-3). Бог звершить очищення священників заради Самого Себе. Його вірність і незмінність забезпечують служіння скинії навіть в самі темні часи: " Я не змінююся, тому ви, сини Якова, не будете знищені" (3:6).

V. Відступництво від Бога.

1. Многота сліпих і крадених жертв не вражає святого Бога, тому Він визнає їх відвернення: «Від устав Моїх ви відступили… і їх не стерегли. Верніться ж до Мене і Я вернусь до вас!»(3:17)

2. Народ не розуміє небезпеки свого відступництва. Вони знову задають чергове питання: «У чому ми повернемось?» (3:7), не розуміючи, що Він перший продовжує шукати доріг до їх сердець.

Церка 21 століття покликана постійно перевіряти якими дорогми ми йдемо. Багата історія чи вірність у минулому ще не є ознаками нашої точності і вірності сьогодні.

VІ. Фінансова криза служіння.

Обман та невірність в пожертвах десятини. Бог відверто говорить про зумисне, намірене обкрадання Його дому:«Мене ж ви обманюєте, ще й говорите: Чим ми Тебе обманули? Десятиною та приносами!» (3:8).

Нездатність давати, жертвувати Боже Богу, є ознакою духовного банкрутства. Причиною матеріальної нестачі і Домі Господньому завжди є спочатку духовне зубожіння. Спокуса обкрадати Бога з’являється у лінивих та жадібних служителів. Фінансова недостатність -це результат занедбаного служіння в різних сферах.

Божа перспектива для відновлення служіння:

Віддавайте Богу завжди Боже: «Принесіть же ви всю десятину до дому скарбниці, щоб страва була в Моїм храмі, і тим Мене випробуйте, промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?» (3:10).

Достаток і забезпечення приходить як результат вірності в десятинах і пожертвах. В часи навернення і підйому народ Божий відрізняється ревнуванням в матеріальному служінні. Першими приклад дають лідери служіння.

VІІ. Служіння перетворене в роботу (бізнес).

«Жорстокі ваші слова проти Мене – говорить Господь, а ви кажете: Що ми на тебе сказали?» (3:13).

«Марність служити для Бога!» (3:14) - відчуття порожнечі в служінні прийшло як результат недбальства. Економія на Божому привела до жахливого висновку: Бог не утримує нас як священників належним чином. Рахуються втрати через служіння.

Очікування великої винагороди не покидало посередників Старого Завіту: «Що за користь що ми стережемо Його службу і ходимо в жалобі перед Господом Саваотом?» (3:14). Відчутні мінорні ноти про понесені втрати в дні очищення і постів. Служіння перетворилося в розрахунок, у якому вони недоотримали, не заробили, і живуть навіть гірше за інших.

Заздрість священників вражає - вони порівняти себе з безбожним які не служать Богу: «А тепер ми вважаємо пишних щасливими, і ті, хто вчиняє безбожне, будуються та випробовують Бога, і втікають...» (3:15).

В такому настрої вони готові продовжувати, нарікати і бунтувати. Напевне до Бога є ще багато претензій, але Господь перестає вислуховувати вождів Ізраїлю

Божа перспектива: Я благословлю Моїх правдивих слуг. «Змовлялись тоді один з одним і ті, хто страх перед Господом має, і прислухавсь Господь, і почув, і перед обличчям Його була писана пам'ятна книга про тих, хто страх перед Господом має, і хто поважає Ймення Його (3:16).

Бог повертає людей до відомих принципів служіння: Я відділяю Свій народ: «І будуть Мені вони власністю, каже Господь Саваот…» (3:17).

Бог помилує Своїх вірних слуг: «на той день, що вчиню, і змилосерджусь над ними, як змилосерджується чоловік над синами своїми, що служать йому» (3:17)

Настає час Божого правосуддя: «І ви знову побачите різне між праведним та нечестивим, між тим, хто Богові служить, та тим, хто не служить Йому» (3:18)

 Його слуги отримають повне зцілення та благословення: «А для вас, хто Ймення Мого боїться, зійде Сонце Правди та лікування в проміні Його…» (4:2)

"Ось Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий й страшний! І приверне він серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків, щоб Я не прийшов, і не вразив цей Край прокляттям!" (4:5-6)

Церква Христова живе в період коли Господь відділяє Своїх і через них звершує Своі задуми. Це час Божого визначення для служителів Церкви. В нас немає причин нарікати на відступництво, зупинятися тому що хтось зупинився, спрощувати служіння, бо інші його спростили, або шукати визнання у людей, чи нарікати на важку долю пресвітера… Перед Його лицем пишеться пам’ятна книга.

Божі пророцтва не застаріли, принципи залишаються важливими для служителів Нового Завіту.

Вимоги священства в епоху Церкви не спрощені, але виведені на вищий рівень. Біблійні критерії для ефективного служіння занадто важливі щоб ними зневажати. Сьогодні вони визначають життя Церкви, і перш за все її служителів.

Вивчаючи уроки минулого ми отримуємо нові можливості вийти на якісно кращий рівень служіння, отримувати бачення для нашого часу. Нам необхідно Мріяти про Боже, і дивитися з точки зору біблійноі перспективи на наше покликання.

(Доповідь прочитаний на пасторській конференції м. Київ 17-18 листопада)

 Валерій Антонюк
Перший Заступник
Голови ВСЦ ЄХБ