1. Українське суспільство справедливо вважається одним із найбільш релігійних з поміж інших країн Європи. Відповідно до соціологічних досліджень близько 90 % українців вважають себе віруючими людьми, ототожнюючи себе з тією чи іншою конфесією або залишаючись позаконфесійними.
2. За майже 20-річний період законодавчого забезпечення релігійної свободи в Україні відновилась та стрімко розвинулась і, в основному, сформувалась мережа релігійних організацій, яка й надалі продовжує зростати. За офіційними даними Держкомнацрелігій, на початок 2010 року в України налічувалось понад 35 000 релігійних організацій.
3. Конфесійне багатоманіття України обумовлюється наявністю 55 віросповідних напрямків. При цьому спостерігається різний рівень конфесійних уподобань українців в залежності від того чи іншого регіону.
4. В контексті зазначеного актуальним є принцип проголошений Президентом України В.Януковичем на установчому засіданні Громадської гуманітарної ради (13 травня 2010 року), що “для Української держави всі Церкви і релігійні організації рівні і водночас рідні”.

1. Європейський досвід свідчить, що відмова держави забезпечувати рівні можливості для представників різних релігійних спільнот у результаті призводить до нехтування об’єднавчим потенціалом конфесійного багатоманіття, а натомість несе у собі ризики ескалації міжконфесійної ворожнечі, непорозуміння та зрештою може кинути суспільство у відкрите протистояння на релігійному ґрунті.
2. За останні п'ятнадцять років в Україні було віднайдено крихкий баланс міжконфесійного порозуміння, який дозволив перейти від відкритого протистояння прихильників різних релігійних об’єднань до толерантного співжиття та, навіть, співробітництва у спільних питаннях державно-конфесійних відносин, соціального служіння, освітньо-виховної діяльності та захисту суспільної моралі.
3. У значній мірі цьому сприяв чинний Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» 1991 року, який створив належні демократичні умови для вільного розвитку мережі релігійних організацій та сприяє міжконфесійному миру, та Конституція України прийнята у 1996 році.
4. Не менш важливу роль у цьому також зіграла та продовжує відігравати Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, яка у якості міжконфесійного консультативно-дорадчого органу є майданчиком для порозуміння представників 18 конфесійних напрямків, які представляють понад 95 % релігійної мережі України.
5. За період незалежності України для утвердження в суспільстві релігійної свободи та принципів толерантності, рівності та взаємоповаги важливе значення мали зустрічі керівництва держави з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій. Такі зустрічі завжди були плідними, а тому набули традиційного і регулярного характеру.

1. Відсутність протягом останнього року визначеності щодо діалогу на найвищому державному рівні з релігійною спільнотою, яку найширше представляє Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій.
2. У 2010 році спостерігались непоодинокі факти ускладнення міжконфесійних відносин за існуючими конфліктними лініями, які до цього часу знаходились у латентному стані, що часто обумовлювалось діями представників місцевої влади в інтересах та на користь лише однієї конфесії та за відсутності діалогу з іншими.
3. Ліквідація Державного комітету України у справах національностей та релігій у процесі адміністративної реформи, на жаль, відбулась без попередніх консультацій з представниками релігійної спільноти, що не узгоджується з європейською демократичною практикою участі громадськості у процесі розробки та ухвалення владних рішень.
4. В умовах існуючих в Україні складних відносин між конфесіями відмова держави від профільного органу влади, який відповідно до Закону має завдання “сприяти зміцненню взаєморозуміння і терпимості між релігійними організаціями різних віросповідань” видається необгрунтованою.
5. Розпочата в Україні адміністративна реформа призвела до розпорошення функцій Держкомнацрелігій між Міністерством культури та Державною реєстраційною службою, що з огляду на вже четверту за останні п’ять років реорганізацію очевидно призведе до зниження фахового рівня та працездатності відповідного державного органу, а також створює підстави для змін в чинному законодавстві про свободу совісті та релігійні організації.
6. В існуючих умовах будь-які зрушення в базовому законодавстві та державній політиці в сфері свободи віросповідання можуть призвести до непередбачуваних наслідків.

1. Зробити подальші дієві кроки у напрямку налагодження постійного та конструктивного діалогу з представниками різних конфесій, реалізуючи закріплені Конституцією та законами України принципи свободи віросповідання і рівності релігійних організацій перед державою та законом.
2. На даному етапі без узгодження з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій не вносити змін до чинного Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» з метою збереження існуючого балансу у міжконфесійних відносинах та високого рівня забезпечення релігійної свободи.
3. Звернути увагу на необхідність проведення в Україні єдиної державної політики у сфері релігії, забезпечуючи рівні права та можливості для усіх конфесій в Україні, як це гарантується чинним законодавством про свободу совісті та релігійні організації та в дусі проекту Концепції державно-конфесійних відносин в Україні, опрацьованої представниками наукової, релігійної та урядової складових українського суспільства у 2003 році. З цією метою в рамках проведення адміністративної реформи пропонуємо  зберегти єдиний державний орган у справах релігій, включно з функцією щодо реєстрації релігійних організацій, існування та завдання якого визначені чинним Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».
4. Зберегти Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі, а також забезпечити її належне фінансування та функціонування, оскільки розвиток суспільства неможливий без утвердження в ньому високих загальнолюдських моральних цінностей.

Добавить комментарий