Будь ласка, поставте оцінку Голос 1 Голос 2 Голос 3 Голос 4 Голос 5  

Петро Стородуб

 Велике Доручення — для кого? 

Дорогий друже, Слово Боже стверджує, що ми благословенні всяким духовним благословенням у небесах. Це велика правда. Перш ніж почати тему, я бажаю привести нам в приклад великого мужа Божого апостола Павла, який в момент великої переоцінки себе і свого шляху поставив Господу два правильних запитання:” Хто Ти, Господи? Що, Господи, хочеш, щоб я чинив?” Ось така практичність завжди була притаманна цьому великому апостолу. Він сильно прагнув зрозуміти суть речей, але лише для того, щоб виконати те, що зрозумів. Я пропоную, щоб ми з таким же підходом порозважали над запропонованою темою.

            Ніколи протягом історії християнства не перестає бути актуальною тема Великого Доручення, даного нам нашим Господом Ісусом Христом. Тільки задумаймося на хвилинку: Творець неба і землі доручив нам, маленьким людям такої маленької землі, дуже серйозне завдання — наповнити Його Царство безліччю наших родичів, друзів і просто співвітчизників. Нехай наші серця затремтять від усвідомлення цієї великої правди.  Ще по-іншому цю працю Господь у Своєму Слові називає Жнивами. Господні жнива — це і є наша тема.

            Не новина, що за останні роки ця тема частенько підіймається і висвітлюється з різних боків спеціалістами, а також і простими духовними робітниками, котрим не байдуже Боже діло. Не раз звучить запитання: чи справді було пробудження  в країнах колишнього Радянського Союзу у дев’яностих роках, чи воно тільки має прийти у майбутньому?  Я зовсім не бажаю вступати у цю дискусію. Моє бажання — освіжити у нашій пам’яті і окреслити конкретну ділянку роботи, яка є нашою, і крім того- фундаментальною працею на Божій ниві! Якщо зробимо, тоді вже не буде потреби запитувати, чи було пробудження, чи ні. Воно буде!

            Наш Господь Ісус, коли знаходився на землі, Свою місію виразив такими словами: Син бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти те, що загинуло!   (Лук.19:10)  Пізніше з Його уст пролунали слова, що вже стосувалися місії апостолів, а також і всіх нас: ...Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!   (Iван.20:21)  І, накінець, Велике Доручення: Дана Мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь.  (Матв.28:18-20) 

            Господь прагне спасати грішників. Безсумнівно, перед нами серце Бога, що прагне рятувати тих, хто взятий на смерть. Але, думаючи про таке велике завдання, щоб зробити цілі народи учнями Христа, і, також думаючи про нас, виконавців  цього завдання, я в своїй уяві бачу наступну картину: безкрайнє  українське дозріле пшеничне поле, а перед ним — ледь помітна невеличка бригадка робітників, озброєних серпами і косами, щоб зібрати цей величезний врожай. Більше того, зібрати треба швидко, поки не стане запізно. Також не забудьте, що  зібрати треба не частину, а всю пшеницю! Всю? Звичайно що так, бо коли ви чули таке, що якийсь господар поля сказав би робітникам: сильно не напрягайтеся, а зберіть скільки зможете. Решта нехай пропадає. Звичайно, це схоже на абсурд! Але, з іншого боку, абсурдом виглядає і завдання, поставлене перед бригадою. Хіба ця справа під силу такому немічному колективу?

            Друзі, з висновками не поспішаймо, але давайте краще  придивимося до цієї жменьки робітників. Чи не розгледіли ми і себе в  їх числі? Так, там повинен бути ти і я, дорогий друже.

Я здогадуюсь, що дехто з нас, за своєю звичкою, вже відповідає сам собі: Ні, місіонерська справа і Боже жниво — це не моя справа. У Господа є спеціально люди, яких Він туди посилає, і з них Він і вимагатиме звіт про виконання. У мене ж дару євангелиста немає. Що ж, у такому разі я тільки можу попросити тебе — продовжуй читати далі. Я надіюся, що Господь розкриє тобі дивні перспективи і покаже це завдання, яке повинен і спроможний виконати кожен без винятку християнин. Є один, хто дуже зацікавлений, щоб зняти з нас відповідальність, обманути і приспати всіх літаргічним сном. Ім’я йому — диявол.

            Отже ми, послідовники Ісуса Христа, маємо велику честь бути співпрацівниками в Його великому ділі спасіння людей, в чому навіть небожителі не мають такої частки. Господь нас також називає свідками. Він сказав: “...ви свідки того.”  (Лук.24:48) Щоб зрозуміти наскільки це серйозно, давайте глянемо з чого починалося це свідоцтво, і в чому полягає вповноваження свідка Христа.

            Перед нами воскресіння Ісуса Христа. Ця подія була незрівнянною по своїй величі і важливості. Можемо тільки уявити собі, як після такої небаченої ганьби, перенесеної Ісусом, і свідками якої був практично весь Єрусалим, засяяла така тріумфальна перемога над пеклом і дияволом. То чи не природньою і очевидною для нас видається така розв’язка, при якій воскреслий Ісус так само тріумфально і відкрито мав би з’явитись жителям Єрусалиму, показавши Свою славу? Та все було не так. Ісус воскрес таємничо. Ніхто з людей цього не бачив. Навіть сторожа біля гробу побачила тільки наслідки воскресіння — ангела, землетрус...

Пізніше Ісус з’являвся Своїм учням і близьким послідовникам. Все!

            Апостоли мабуть собі мріяли: “От затряслася би земля від радісного крику всіх учнів і жалібного стогону ворогів, коли б Месія і Цар в’їжджав на білому коні в Єрусалим!” Не збулися їхні мрії... А коли Ісус також таємно від усього народу відходив на небо, то сказав збентеженим учням: “...ви свідки того.”  (Лук.24:48) Що Він хотів цим сказати? Виходячи з цих слів, а також слів Великого Доручення і з вищезмальованої ситуацїї, ми можемо побачити, що Ісус бажав їм сказати наступне: Тепер прийшов ваш час засвідчити про Мою перемогу. Я доручаю вам найважливішу, заключну частину Мого плану — звістити цю вістку всім людям планети. Але знайте, що від якості вашого свідоцтва залежить те, чи  повірять вони, чи ні. Від їх віри, у свою чергу, залежитиме чи  будуть вони спасенні, чи ні.

            Для мене особисто це все виглядає занадто серйозно, щоб я міг як-небудь провадити своє життя, відпочиваючи і чекаючи приходу Христа. Я вірю, що небесний Господар жнива очікує від нас те саме, що очікував від перших християн, не роблячи ніякої скидки на наш останній час.Відповідальність за жнива все-таки покладена на нас! Господь хоче бачити наші поля скошеними, на яких красуються безліч рівнесеньких снопків... А ми у той час займаємося особистими справами і різними розвагами у церквах і поза ними. Засіки готові прийняти сотні тон пшениці, а ми займаємося дисертаціями на оригінальні, ще не досліджені теми Біблії. Літо благоприємне закінчується, а ми захоплюємся подіями есхатології... На це Ісус сказав: “То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй. Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі.”  (Дiї.1:7-9)  Значить, приводити людей у Боже Царство — це привілей і відповідальність кожного без винятку члена церкви.

            Я знаю, що проголошуючи ці лозунги, ризикую опинитися під критикою багатьох освічених, а також і рядових християн. Вони скажуть, що говорячи про свою роль у спасінні людей, не слід так далеко заходити у своїх гарячих доказах. Хіба Господь не суверенний, і не врятує всіх тих кого хоче, і навіть незалежно від наших потуг і молитов?  Я не знаю де можна познайомитись з таким Богом, але я знайомий зі сторінок Біблії з моїм Господом,  який виконуючи велику роботу спасіння душ, опирається на молитви Своїх дітей та іншу їхню участь. Я не знаю, чому таке важливе діло як спасіня душ, Господь поставив у залежність від нашої співпраці. Зі свого боку Він зробив все, що було необхідне для спасіння всіх людей, та, проте, нашу частину праці не буде виконувати за нас. Ось тому Він чекає на тебе... Ось тому  затримка в Божій роботі!

            Тепер підходить час вияснити, яким чином ми можемо виконати Велике Доручення Христа.  Давайте за відповіддю звернемось до Божого Слова.

 

Жниво дозріло, де ж працівники?

 

            На сторінках Єваангелії Святий Дух неодноразово показує серце нашого Господа Ісуса і Його ставлення до людей. Розглянемо одне з таких місць: “І обходив Ісус всі міста та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Євангелію Царства проповідуючи, і вздоровлюючи всяку недугу та неміч усяку. А як бачив людей, змилосерджувався Він над ними, бо були вони змучені та розпорошені, як ті вівці, що не мають пастуха. Тоді Він казав Своїм учням: Жниво справді велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав.”  (Матв.9:35-38) 

            Спробуємо відчути що відбувалося і відбувається тепер у люблячому серці Ісуса. Дивлячись на великий натовп духовно змучених і спрагнених людей, Він бачив їх зовсім не так як бачили всі інші, і навіть апостоли. Його серце було переповнене болем і співчуттям до поневолених і страждаючих людей. Фарисеї та інші законники скажуть, що народ сам винний у своїй біді. Але скажіть, хто, як не Ісус, найясніше це розумів? Хто, як не Він, бачив серед цього великого натовпу людей величезну гору їхніх власних гріхів, що саме і спричиняли страждання і смерть? Хто, як не святий Господь, мав право їх залишити і не спілкуватися з цими грішними істотами? Та, навпаки, Він змилосерджувався, любив їх і служив їм. Це і є серце Бога.

            Чи не написано, що у нас повинні бути такі ж почуття, як і у Христа? Якщо ми достатньо чесні, то признаємося, що не дуже подібні до нашого наставника. Що ж, признання — перший крок до перемін. Жадаймо Ісусових почуттів у своєму серці, а Дух Святий знає як це здійснити. У Нього все ще є бальзам для серця і мазь для сліпих очей. Свого часу Ісус остаточно “вилікував”серця Своїх учнів, але на початку і вони зовсім неправильно відчували серцем і бачили очима. Ось як Він їм докоряє: “Чи не кажете ви: Ще чотири от місяці, і настануть жнива? А Я вам кажу: Підійміть свої очі, та гляньте на ниви, як для жнив уже пополовіли вони!” (Iван.4:35)  Та дарма, апостоли тоді ще занадто були захоплені собою і своїми інтересами. Їм і не здавалося, що жнива вже довго чекають на них.

            До речі, чи не зустрічаємось і сьогодні ми з аналогічною проблемою, коли очі християн не можуть розгледіти Боже жниво? Тільки тепер нам часто кажуть, що жнива вже пройшли і більш їх не чекайте. Сьогодні, кажуть вони, будьте раді, якщо подекуди знайдете одинокий колосочок. Але як ми можемо згодитися з ними, якщо наш Господь і тепер говорить нам: “Підійміть свої очі, та гляньте на ниви, як для жнив уже пополовіли вони!” Подивившись уважно на свій народ, підійміть очі ще вище і подивіться на Китай, Південну Америку, Африку, та інші кінці землі, де тисячами і мільйонами люди навертаються до Бога. Тільки в Китаї за декілька останніх десятиліть близько ста мільйонів людей навернулися до Господа. Зверніть увагу,  що все це відбувається у наш час, а багато з нас і не чули про це. Хіба ж це не є величезне жниво, на якомусь хтось старанно працює? На жаль, не ми з вами...

            То чому у нас, слов’ян, така духовна тиша? Чому наш народ не йде до Господа? Адже у минулих десятиріччях ситуація з наверненням людей була значно кращою ніж сьогодні. І, мабуть, не в постмодернізмі все діло. Тому, якщо Господь буде нам докоряти і вказувати на справжню причину, будьмо чуйними і готовими сприйняти. А Він, з поглядом повним любові і милосердя, дивиться на людей і говорить:  “Жниво справді велике, та робітників мало.” Ісус розкриває, що ось цей великий натовп людей — це Боже жниво, яке треба пожати для Нього. Друзі,  уявімо, що Ісус показавши учням цю проблему з дефіцитом робочої сили, запитує їх: “Що ви порадите робити для вирішення проблеми?” Які пропозиції посипались би від них? Не будемо фантазувати, а краще подумаймо, що б ми сьогодні запропонували нашому Господу у відповідь.

            О, з хорошими пропозиціями у нас недостачі не буде! Все ж таки за декілька останніх десятиліть досвіду набралося чимало. Ну, наприклад, ми б у першу чергу зробили наголос на духовних навчальних закладах для працівників. Треба відкрити побільше семінарій, набрати армії учнів і, вкінці, вручити кожному красивий диплом. Робітникам необхідні хороші знання. Почекайте, це вже зроблено, а де результати? Щось тут не так...Значить, треба звільнити цих освічених людей від фізичної роботи і розіслати їх по різних куточках полів, щоб збирали врожай! Та і це, в великій мірі, вже зроблено, та чомусь снопів — не густо. Які ще будуть пропозиції? Будь ласка, на готові сотні цікавих проектів. Тут і всілякі святкові заходи, фестивалі, спортивні змагання і різноманітні служіння, призвані йти назустріч людям, щоб зрозумілою їм мовою досягти їх і привести в церкву.

            Варто зазначити, що всі ці засоби правильні і заслуговують уваги. Адже церква мусить служити людям і використовувати все, що можливо для спасіння людей. Чи не катастрофа, коли церква спить, і крім недільних зібрань нічого більше не знає. Але, як бачимо за останнього часу, що і чудові проекти майже не дають результатів. Лавки в будинках молитви все порожніють. А Христос, як і колись, продовжує з болем дивитись на тисячі нещасних людей, яких любить і бажає спасти. Мабуть, друзі, прийшов час підняти свій зір на Нього і послухати, що Він нам повелить робити. Той, Хто послав бездоганні післання до семи церков в Об’явленні, невже не знає яке є оптимальне рішення проблеми і в наш час?

 

Молитися, молитися, молитися.

 

Увага, тепер рішення проблеми пропонує Ісус:”...тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав.”  (Матв.9:38) Особисто для мене це слово останнім часом звучить по-новому. Я так би мріяв, щоб для кожного читача воно також “засяяло”. Тут знаходиться ключ, щоб відчинити скриню зі скарбами, що довго очікували на нас. Ісус відкриває нам важливий духовний закон, який діяв в час апостолів і буде діяти аж до завершення Божих жнив. “Тож благайте” — хіба ця фраза привертає до себе увагу, як обіцяюча щось радикально змінити у житті? Для багатьох з нас ні, але у Господа дуже часто дорогоцінне міститься в простому футлярчику.

            Я думаю, що Господь, говорячи:  “Тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав”, мав на увазі наступне: Жниво дуже велике, роботи надзвичайно багато і її необхідно терміново зробити. Я кладу на вас відповідальність за цей процес, за людські душі і за всю місіонерську роботу на полях. Отже, щоб це здійснити, необхідно мати дуже багато підготовлених, сильних і мудрих працівників, яких тільки Я зможу знайти і підготувати, але при одній умові. Хоч для вас це може видатись незрозумілим, але Я буду спроможний виконати це тільки тоді, коли ви будете посилено Мене благати про це! А якщо ви проігноруєте Мій наказ і не будете посилено благати Господа за працівників, то Я не зможу послати їх, жниво буде не завершене і багато людей підуть у загибель. Отже, благайте зі всіх своїх сил — це тепер ваше першочергове завдання!

            Я переконаний, що саме це і мав на увазі Ісус, закликаючи нас до моління за жниво. На жаль, у наш час ці слова є дуже недооцінені нами. Тому надзвичайно важливою справою для нас буде те, щоб зупинитися на мить і заглибитись у значення слова благати, адже воно є ключовим у даному контексті. І, роздумуючи над цим, не завадить поставити собі запитання: Чи особисто я благав Господа, у справжньому значенні цього слова?

            Отже, благати — що це значить? Як це робити? Скільки часу вдень? І взагалі, як виглядає та людина, про яку можна сміло сказати, що вона чогось благає? За відповідями пропоную звернутися до Писання. Слово благайте багато разів використовується у Новому Заповіті. Візьмемо тільки три приклади: “А як Він перебував в одному з міст, ось один чоловік, увесь укритий проказою, Ісуса побачивши, упав ницьма, та й благав Його, кажучи: Господи, коли хочеш, Ти можеш очистити мене!”  (Лук.5:12)  Уявімо собі цю ситуацію: прокажена людина, в якої життя немов свічка догоряє свої останні дні, стоїть перед Ісусом, Хто є  воскресіння і життя. Ще коротку мить тому прокажений, не маючи жодної надії, опиняється перед унікальною можливістю отримати і життя, і здоров’я в одну мить. Ісус це все може дати, якщо захоче! Що ж зробити, щоб Він захотів? О, прокажений знав що робити! Він відчайдушно і невідступно благав Господа врятувати його. А як би зробили ми на його місці? Чи спокійно, тихенько попросили, чи волали б зі всіх сил? Прокажений тоді благав!

            Читаючи далі Євангелію від Луки, ми зустрічаємо подібну ситуацію: “І закричав ось один чоловік із народу й сказав: Учителю, благаю Тебе, зглянься над сином моїм, бо одинак він у мене!”  (Лук.9:38)  Знову ми бачимо людину, що відчайдушно намагається отримати допомогу. Батько, в якого такий нещасний син, простягнув руки до Ісуса, вхопившись за останню надію. Якщо Ісус не допоможе, то вже ніхто і ніколи не врятує його бідного хлопця. Тому і не дивно, що він ніби перетворився у згусток болю, потреби, благання і надії. Ми чуємо не просто прохання — це болісний крик душі: “Учителю! Благаю!” Він дійсно благав.

            Накінець, ще одна всім відома ситуація з Писання: “Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і переповнилися всі Святим Духом, і зачали говорити Слово Боже з сміливістю!”  (Дiї.4:31)  Тут також використане слово благання для спільної молитви. У перших християн у той час склалася дуже серйозна ситуація. Царство темряви пішло у рішучий наступ проти Церкви. Стало зрозуміло, якщо небо не допоможе, то під  загрозою і Церква, і благовістя, і навіть їхнє життя. Що тепер робити? Просто чекати невідомо чого? Ні, апостоли не сказали, що все під контролем Божим, тому не турбуймося, а займаємося нашими буденними справами. Звичайно, вони вірили в Божу всемогутність, тому і почали так благати Господа, що їх молитва потрясла не тільки небо, але і землю в буквальнoму значенні слова. В оригіналі тут стоїть те саме слово “благати”.

            Ось що значить благати. До такої посиленої і напруженої молитви нас закликає Господь, коли ми молимось за Боже жниво. Так, Господь чекає від нас, щоб ми так благали за спасіння людей, як благали вищезгадані люди за вирішення своїх особистих проблем, і навіть більше них! Слова Ісуса і до нас, як і до учнів, звучать прямо і незмінно: ”...тож благайте Господаря

 жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав.”  Дорогі діти Божі, чи ми можемо тепер ствердити, що дійсно благаємо Господаря жнива, чи тільки інколи “згадуємо в молитві”?

            Хтось мабуть скаже, що я вже топчуся на місці навкруги цієї думки. Пробачайте, просто дуже хочеться, щоб “потоптавшись”, навіть і ті, хто ще не почули серцем, почали роздумувати над цими словами. А моє серце просить добавити ще декілька прикладів, які описують  благання.

Благати — це значить випрошувати так, як випрошує вмираючий з голоду жебрак шматка хліба у того, хто має цілий мішок з хлібом.

Благати — це значить  боротися, як боровся Яків у Пенуелі, вхопившись за сильного переможця зі словами: Не відпущу, поки не благословиш мене!

Благати — це значить надокучати, як це робила бідна вдова, просячи суддю і не перестаючи, аж доки не отримала просиме.

Благати — це значить стукати у двері свого друга до тих пір, аж поки він не встане і дасть необхідне.

Благати — це значить бажати успіху на Божих полях більше, ніж у своїх особистих справах.

Благати — це значить, що пробудження і навернення народу до Господа має стати нашою найбільшою метою і мрією.

             Якщо ви почуєте такі моління серед Божого народу, знайте, що Господь готується робити щось грандіозне і небачене. Писання підтверджує, що Бог не починав якоїсь Ним Самим запланованої справи, поки до неба не підіймався молитовний зойк народу. У Господа є чудні плани для народів, але впроваджує Він їх тоді, коли  знаходяться заступники, які стають у прломі за свій народ. Чи багато серед нас таких? Давайте будемо чесними і, дивлячись на себе і навколо себе, признаємо, що своїми молитвами ми не подібні до Ісуса, апостолів та багатьох героїв-молитвенників протягом історії християнства. Всі ми, я переконаний, віримо, що молитися треба значно більше, але проходять роки і десятиріччя, а все залишається без змін. Тому стає зрозуміло — відсутність пробудження серед нашого народу пов’язана з відсутністю гарячих, наполегливих молитов за це пробудження. Де ж ви, молитовні полки Божої Армії? Де ви, благаючі Господа день і ніч про помилування свого народу?

            Чого ж все-таки ми досягли у наш мирний, несказанно сприятливий час? Подивимося на свої результати. На основі багаторічних спостережень і опитування християн у багатьох церквах нашого братства, середній показник молитвенного часу вдень, відведеного для Господа, становить 5-7 хвилин. Зрівняйте: 5 хвилин і 24 години! Зазначимо, що за такий коротний час християнин встигає помолитися і попросити тільки за свої особисті потреби. А наш Господь молитвам за нас посвячував цілі ночі...Дорогі друзі, чи ми маємо право чекати яких-небудь хороших перемін від таких наших молитов?

            Можливо ти, дорогий друже, більше ніж п’ять хвилин вдень молишся за себе, сім’ю, родину, близьких і знайомих. Можливо, розширяєш свої межі, просячи за свою церкву, місто, братство. Але скажіть, скільки з нас посвячують себе невпинній молитві за весь наш народ, за працю в таких куточках, про які ніхто ніколи не молився, і ми ніколи не почуємо про них під час земного життя? Наш Господь і там хоче працювати, та мусить опертися на чиїсь молитви. Хто з нас так розширив своє серце, щоб вмістити туди все Боже жниво, як своє власне, рідне серцю діло?  Тому і стає зрозуміло, що перш ніж просити за жниво, нам необхідно благати Господа за своє серце, яке стало надзвичайно егоцентричним і самолюбним.

            Церква Господня, я мрію про те, щоб Господь пробудив нас і поставив на коліна. Я мрію про те, щоб нарешті моління і благання за спасіння наших близьких і далеких піднялися до неба. Я мрію, щоб свій вільний від роботи час ми не тратили на веселощі і просто бесцільні справи, але проводили в спілкуванні з Богом. Я мрію, щоб на наших церковних служіннях замість великих концертних програм  зайняла перше місце гаряча, щира молитва до Господа за наше пробудження. Я мрію про те, щоб наші сухі, часто формальні і холодні молитви перетворилися в благоговійний гарячий зойк до Бога. Як ви думаєте, що б тоді сталося? Давайте згадаємо з історії, що відбувалося, коли церква або окремі душі починали благати Господа.  У наших героїв віри колишніх століть є чому повчитися. Подивимося, що вони робили і говорили.

 

Вони дійсно благали Господаря жнива

 

            Годиться для початку поставити в приклад першоапостольську церкву. З Писання ми  знаємо її благословенне життя і духовний успіх. Причину ми зразу ж знаходимо в молитві її членів. Потім протягом віків історія переживала безліч чудесних і могутніх пробуджень у відповідь на гарячі молитви. Просто неможливо їх всіх перечислити в форматі цієї статті. Україна і Росія, та інші сусідні країни багато разів переживали великі пробудження. Василь Фетлер пише, що на початку двадцятого століття у нас було біля сто п’ятдесят тисяч євангельських віруючих. До середини століття ця цифра виросла до чотирьох мільйонів! Тільки перечислимо декілька відомих імен Божих мужів, які були на чолі пробуджень в різних народах: Джон Веслі, Чарльз Фінней, Джонатан Едвардс, Джон Вікліф, Мартин Лютер, Давид Брейнер, Еван Робертс, Роберт Мюррей, Двайт Муді, Освальд Сміт, Брамвел, Рябошапка, Проханов, Фетлер, і так далі. Причинами цих пробуджень були гарячі молитви щирих християн за помилування народу.

            Ми, люди, не раз для заспокоїння сумління прирівнювали себе до гірших від себе, наприклад тих, хто зовсім не моляться. Але це невірно! Якщо нам важко рівнятися на Ісуса та апостолів, то гляньмо на таких як ми, простих смертних, які пізнали силу молитви. Що ж вони нам скажуть?

            Фред Арнот, місіонер в Африці, перебував якийсь час в одній сім’ї, котра перед тим приймала у себе брата Бернса під час пробудження в Келситі. Коли Бернс був у них, то через деякий час, в суботу, він не прийшов на сніданок. Вони не тривожили його, думаючи що він все ще відпочиває. Те саме повторилося і в обід. Коли ж і ввечері він не подавав ніяких ознак життя, то господарі зрозуміли, що треба вияснити, що відбувається. Обережно відчинивши двері, вони побачили проповідника, що лежав на землі в молитві. Наступного дня небесні потоки спасаючої благодаті могутньо потекли на слухачів.

            “Реальність виглядає так, що наше молитвенне життя обмежує Бога. Він не може нічого зробити для людей, якщо Його хто-небудь не просить про це.”  Д. Веслі

            “Немає іншого способу для християнина, щоб найкраще послужити для успіху Божого діла і Царства Христа, прикладаючи свої зусилля, крім молитви.”  Д. Едвардс

            Про брата Коллінса розповідали: він посвятив себе молитві. Ліси і глухі стежини ставали для нього святилищем, де він перебував у спілкуванні з Богом, не помічаючи часу. Так у спілкуванні з небесами непомітно проходили години. Зміцнений Господом, він сповнявся сміливістю проповідувати хрест Христа і отримував силу для цього.

            “Бог вилив на мене дух молитви. Піт покрив всього мене, хоч я знаходився в тіні, і день був прохолодний. Моя душа томилася за гинучі душі.”  Д. Брейнерд

            “Без молитви, Бог, що приготував все для спасіння, не може вживати спасаючі засоби над гинучими грішниками. Він спасає людських синів тільки у відповідь на молитву.”

                                                                                                                  Н.І. Салов-Астахов

            “Всі мужі Божі були мужами молитви. Говорять, що в Китаї сонце, коли вставало, завжди знаходило Гудсона  Тейлора на колінах. Тому не дивно,  що місія в Китаї була настільки благословенною.”  Освальд Сміт.

            Коли сестра Мак-Олей переїхала зі своїм чоловіком трудитися у східну частину Лондона, то серце її настільки краялося від картини гріха, що невпинно наступав, і безсилля Церкви, що вона осліпла від сліз. Зір одного ока з часом відновився, але інше залишалось незрячим аж до її смерті, як знак Господа Ісуса. Вона дійсно знала, що означає ридати та голосити до Господа за своє місто.

            “Християни, я закликаю вас стати заступниками, я хочу молитися з вами за потреби Лондона і мільйонів його жителів, за потреби всього світу, де живуть сотні мільйонів, за потреби Церкви Христової! Невже ви не станете заступниками за мільйони формальних і теплих християн? Невже ви пошкодуєте себе, не слідуючи за Господом, і не станете фонтанами благословень для цього втомленого світу? О, прийдіть, і нехай Дух Святий повністю заволодіє вами сьогодні, а потім Він буде навчати вас молитися.”  Е. Мюррей

 

 

Тільки сім хвилин

 

            Молитва за Боже жниво або заступницька молитва — це надзвичайно важка праця, а не розваги і веселощі. Більше того, це боротьба з темними силами за дорогоцінні душі. Та іншої дороги у нас нема , ціну треба платити. Будьте бадьорі, у нас також є Вождь, який пройшов цю дорогу, і незрівнянно більше переніс її тяготи. “Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого.” (Євр.12:1-3) Підемо за ним, дивлячись як Він протягом земного життя був вірним Своїй місії спасіння людей. Він молився більше всіх і закликав до цього Своїх учнів. Та і тепер Він ще не закінчив справи заступництва. Протягом двох тисяч років Він заступається за людей, як сказано в Слові Божому. Тому, якщо молитва являється вищою ціллю нашого Господа, то що ми можемо запропонувати кращого?

            Якщо готові, то негайно приступаймо до праці моління за Господнє жниво! Я вірю, що Господь вложив у багато сердець ревність і бажання приєднатися до цієї благословенної праці. Це служіння приносить всесторонню користь: спасіння багатьом душам і великі благословення в особистому житті молитвенника. Але, підходячи до практичної частини самого служіння, ми завжди зустрічаємося з багатьма запитаннями. Першими запитаннями в цьому відношенні постають ось які: Скільки часу вдень необхідно молится про Боже жниво? Як правильно про це молитися? Шукаючи відповіді, давайте на мить згадаємо Ісуса Христа в Гефсиманії. Він сильно потребував молитовної підтримки і попросив Своїх учнів попильнувати і помолитися з Ним хоч би одну годину. Мабуть Йому було б значно легше тоді перносити той важкий час, якби апостоли дійсно молилися з Ним. А як сьогодні? Як ми зазначували раніше, Ісус тепер постійно несе заступницьке служіння за людей. Наша частина у цьому служінні чекає, щоб бути виконаною, тому чи не варто віддати цьому одну годину  вдень? Та зрозуміла річ, що для початку такий час виглядає нереальним. Пропонуємо хоч сім хвилин в день віддати молитві за Боже жниво. Якщо тисячі з нас хоч сім хвилин в день підіймуть до неба зойк за пробудження народу, результати не заставлять себе довго чекати!

            Я усвідомлюю, що говорячи про якийсь точний час, виділений для молитви, ми нерідко зустрічаємось з нерозумінням людей. Багато недосвічених у ревній, самовідданій заступницькій молитві кажуть: “Для чого відраховувати хвилини у молитві? Хіба Господу це потрібно? Він знає все перш ніж ми щось попросимо.”  Хоч про це з різних сторін ми говорили у цій статті, але хочеться ще сказати декілька слів. Звичайно, Господу не потрібні точні  хвилини, але це потрібно нам, людям, що знаходимось у немічному тілі. Щоб наша молитва дійсно стала посиленою, і щоб ми змогли по-справжньому відчинити своє серце і вмістити цю потребу, за яку молимо, потрібен певний час. Така наша суть. І якщо ми присвячуємо більше часу цьому молінню, то наше серце справді починає прагнути просимого. Також цими жертовно відданими хвилинами ми доводимо, що не просто лицеміримо у молитві, а дійсно бажаємо того, чого просимо. А на мотиви серця Господь вже точно звертає Свою увагу.

            У когось, я впевнений, з'явиться ще одне запитання: “Про що можна молитися сім хвилин? Невже повторювати ті самі слова?” Ні, не обов’язково. Якщо ви підете дорогою заступництва, то Господь Сам буде давати слова і натхнення. Для початку ми пропонуємо хоч би один з варіантів молитви за Боже жниво:

Перша хвилина — щоб Господь знайшов багато ще не найнятих працівників серед нашого

                                народу, і щоб покликав їх на певну працю.

Друга хвилина — щоб Господь приготував їх, післав їм сили зректися самих себе і повністю

                              посвятити себе служінню.

Третя хвилина — щоб Господь наповнив силою Святого Духа всіх місіонерів, які вже

                              працюють, і які тільки збираються працювати.

Четверта хвилина — щоб Господь навчив їх правильних істин і дав необхідну мудрість для

                              служіння.

П’ята хвилина — щоб Господь приготував те місце, куди бажає їх післати і зруйнував всі

                              диявольські перешкоди.

Шоста хвилина — щоб Господь дав їм хороших помічників і співпрацівників.

Сьома хвилина — щоб Господь приготував серця людей, з котрими місіонерам прийдеться

                               працювати, і щоб ці серця були добрим грунтом для Слова.

           

            Закінчуючи, я хотів би підбадьорити тебе, дорогий друже, якщо ти все ще сумніваєшся в значимості твоєї молитви. Може ти собі думаєш: “Я бажаю виконувати цю велику молитовну працю, але що змінить моя слабенька молитва в настільки великому Божому жниві?” Я розповім як Господь одного ранку і мене підбадьорив після моїх таких самих роздумів. Я міркував про свою мізерну роль в Божій праці і з цим заснув. Коли я вранці прокинувся, то перед моїми очима   була картина чуда нагодування п’яти тисяч людей п’ятьма хлібами і двома рибками.Ось величезний голодний натовп людей, учні, Ісус і хлопчик з маленьким мішечком. Скажіть, хто в цій події відіграв головну роль? Звичайно, Ісус і хлопчик! Не учні, які досвіченим поглядом окинули натовп, все вирахували і сказали, що ситуація безнадійна, людей не нагодувати. Так би і сталося, якби не хлопчик. Він, мабуть, собі подумав: “Ісус просить принести Йому все, що маємо. Ось у мене є небагато хлібів і рибок, все віддам Йому!” Чи розумів хлопчик, що має статися? Звичайно ні! Він просто приніс своє маленьке Ісусу, і Господь примножив це більш ніж у тисячу разів! Чи змінився наш Господь з тих пір? Ні, Він навіки той самий! І сьогодні, якщо ми просто будемо приносити свої маленькі молитви і відддавати Йому, то в небесних сферах  відбуватиметься щось чудесне, і світ уже не буде “голодним!”

            Дорогі друзі, ми невпинно наближуємся до здійснення великих Божих чинів, що описані в Об’явленні Івана Богослова. Хочеться на завершення відмітити один особливий момент з цієї великої книги, який розкриває надзвичайну роль наших молитов в історії.

             А коли Він узяв книгу, то чотири тварини й двадцять чотири старці попадали перед Агнцем, а кожен мав гусла й золоті чаші, повні пахощів, а вони -- молитви святих.  (Об.5:8)

             І знявся дим кадильний з молитвами святих від руки Ангола перед Бога.

А Ангол кадильницю взяв, і наповнив її огнем із жертівника, та й кинув на землю. І зчинилися громи, і гуркотнява, і блискавиці та трясіння землі...  (Об.8:4-6)

            «Дивіться, яке важливе місце займуть молитви у тріумфальному торжестві Христа. Чаші, повні фіміаму, які символізують молитви святих, наблизили цю мить, коли Агнець бере Книгу Насліддя. Колись стане відомо, що кожна спасенна душа, всяке благословення, отримане святими, кожна поразка диявола, кожна Божа перемога, так само як і цей фінальний тріумф — все це було здійснене через молитви святих, натхненні Богом. Це є умова досягнення Його великої незрівнянної цілі!

            Який же це привілей, щоб знати, що ми приймаємо участь в найбільшій з усіх подій — наближення Христового Царства. Давайте ніколи не дозволимо ворогу обманути нас неправдою, що молитви бувають непотрібні і нічого не вартими. Яку цінність і честь набувають наші молитви від усвідомлення того, що вони безсмертні своєю постійністю, і немає перешкод для їх всепроникаючого дивного аромату!”   Едвін Харві

            ...тож благайте Господаря жнива, щоб на жниво Своє Він робітників вислав.

                                                                                                                       (Матв. 9:38)

             Петро Стородуб

         м. Сакраменто, США

П. Стародуб з сім’єю (дружина і четверо дітей) проживає в місті Сакраменто, Каліфорнія. Він несе служіння помічника пастора і відповідальний за місійне служіння церкви “Воскресіння”, м. Сакраменто. Також на протязі багатьох років очолює служіння місії “Hope For The Blind”, що в співпраці з Всеукраїнським Місіонерським товариством “Служіння незрячим” проводить місійну працю серед незрячих людей України.